Історичний музей
Dec. 5th, 2011 02:05 pmРився в архівах, знайшов пачку платівок. Розклав, милуюся. Заходить дочка: "Ой, а що це таке?" Людині 15 років, і вона вже не знає, що це за за штуки і на якому плеєрі (sic!) їх крутять. Годі й казати про милування переливами веселки на доріжках, брання двома розчепіреними пальчиками... Фірма "Мєлодія", що не балувала... Ностальжі, тому й не викину, хоч плеєра (sic!) давно нема й нового купувать не буду.
Міф історичної об'єктивності
Dec. 3rd, 2011 04:23 pmАлегорія. Іде по вулиці щойно виписаний з лікарні - точніше, вигнаний за неспроможність оплатити лікування - чоловік. Руки нема, одну легеню видалили, шлунок урізали, нирку тихо вийняли для пересадки багатшому, відкритий перелом ноги навіть не зафіксували... Плентається, шкандибає, стогне... І тут як налетять на нього бандюки! Донецькі, московські, бузіна, калєснічєнко - всі з бейсбольними бучками й кастетами. І по спині, і по голові, і по ногах! Ще й кишені вивертають. А в цей час підходить Об'єктивний Історик, подає одному з бандюків ненароком впущений кастет і додає: "А ще він у 89-му році двічі їхав у трамваї зайцем! А в 90-му хворів на трипер!"
"Дайте йому ще" не каже. Але бандюкам і так додалося наснаги та віри в правоє дєло. І ентузіазму.
Я не дивуюся Герцикові, цьому ястребкові історичних наук. Але чого Вахтангові так свербіла історична об'єктивність саме тепер? Не було вагоміших тем? Чи під бузиною смачніше?
"Дайте йому ще" не каже. Але бандюкам і так додалося наснаги та віри в правоє дєло. І ентузіазму.
Я не дивуюся Герцикові, цьому ястребкові історичних наук. Але чого Вахтангові так свербіла історична об'єктивність саме тепер? Не було вагоміших тем? Чи під бузиною смачніше?
Оце один довбень щось булькнув про відокремлення Галичини, і мені воно нагадало...
У нашому селі жив хлопець на прізвище Болдирєв. На відміну від гібридного довбня, цей був етнічний залісець - чогось їхню родину до нас занесло. Утім, залісців часто носить нечиста по світі. Був він на кілька років за мене молодший і я його, власне, не знав. Познайомився, аж коли він прийшов з армії. Виявилося, що в армії він писав вірші, навіть стройову пісню для полку зваяв - і тому почав спілкуватися з моїм другом, теж поетом, навіть членом Спілки письменників. І друг почав активно того хлопця навертати до буржуазно-націоналістичної ідеології. Мене це дивувало - все ж таки залісець. Це тепер я знаю, що з них виходять полум'яніші українські патріоти, ніж з багатьох чистокровних хахлів. А тоді ж були 70-і роки...
Одно слово, якось за розмовами про поезію перехилили ми добрячу порцію патріотичної бурячанки, і той Болдирєв розклеївся. Розколовся. Зізнався.
Виявляється, в армії він був стукачем - так його якось обкрутили, що відмовитися не зумів. Завдяки цьому на ДМБ пішов кандидатом у члени КПСС і думав, що попереду його чекає кар'єра, а про стукацтво забуто. Та де там. Не побув удома й кілька днів, як викликають його в райцентр, в районне КГБ - тоді їх щойно запровадили в районах, бо були тільки обласні. Усю його стукацьку справу переслали з Далекого Сходу, де він служив, сюди, а тут мали агента використовувати за призначенням.
Говорив з ним, каже, молодий хлопець, лейтенант. Розмова пройшла чудово, на високому ідейно-політичному рівні. Після розмови той лейтенант запросив нового агента в ресторан. І там бійці невидимого фронту добряче нажерлися. До того, що наш поет ходити не міг, не те що їхати в рідне село. Тож лейтенант запропонував йому переночувати в нього. Як зайшли, так і попадали на диван.
"А серед ночі, - розказує хлопець, - чуствую, як з мене стягують штани. Вобше. І труси тоже. І той літінант починає тицяти мені в сраку члєном. Я лежу, все понімаю, но такий п'янющий, шо не можу отодвинуцця. Моє спасєніє, що він тоже був п'янющий і в нього не стояв".
Воістину - "наша служба і опасна, і трудна..."
Над ранок трохи протверезівши, поет тихенько чкурнув з явочної квартири й першим автобусом приїхав додому. Як розвивалась його дальша кар'єра, не знаю. Чи вважалося, що він повноправний сексот, якщо не пройшов ініціації? Хтозна.
А от оцей нинішній Болдирєв, видно з усього, був завербований по-справжньому.
У нашому селі жив хлопець на прізвище Болдирєв. На відміну від гібридного довбня, цей був етнічний залісець - чогось їхню родину до нас занесло. Утім, залісців часто носить нечиста по світі. Був він на кілька років за мене молодший і я його, власне, не знав. Познайомився, аж коли він прийшов з армії. Виявилося, що в армії він писав вірші, навіть стройову пісню для полку зваяв - і тому почав спілкуватися з моїм другом, теж поетом, навіть членом Спілки письменників. І друг почав активно того хлопця навертати до буржуазно-націоналістичної ідеології. Мене це дивувало - все ж таки залісець. Це тепер я знаю, що з них виходять полум'яніші українські патріоти, ніж з багатьох чистокровних хахлів. А тоді ж були 70-і роки...
Одно слово, якось за розмовами про поезію перехилили ми добрячу порцію патріотичної бурячанки, і той Болдирєв розклеївся. Розколовся. Зізнався.
Виявляється, в армії він був стукачем - так його якось обкрутили, що відмовитися не зумів. Завдяки цьому на ДМБ пішов кандидатом у члени КПСС і думав, що попереду його чекає кар'єра, а про стукацтво забуто. Та де там. Не побув удома й кілька днів, як викликають його в райцентр, в районне КГБ - тоді їх щойно запровадили в районах, бо були тільки обласні. Усю його стукацьку справу переслали з Далекого Сходу, де він служив, сюди, а тут мали агента використовувати за призначенням.
Говорив з ним, каже, молодий хлопець, лейтенант. Розмова пройшла чудово, на високому ідейно-політичному рівні. Після розмови той лейтенант запросив нового агента в ресторан. І там бійці невидимого фронту добряче нажерлися. До того, що наш поет ходити не міг, не те що їхати в рідне село. Тож лейтенант запропонував йому переночувати в нього. Як зайшли, так і попадали на диван.
"А серед ночі, - розказує хлопець, - чуствую, як з мене стягують штани. Вобше. І труси тоже. І той літінант починає тицяти мені в сраку члєном. Я лежу, все понімаю, но такий п'янющий, шо не можу отодвинуцця. Моє спасєніє, що він тоже був п'янющий і в нього не стояв".
Воістину - "наша служба і опасна, і трудна..."
Над ранок трохи протверезівши, поет тихенько чкурнув з явочної квартири й першим автобусом приїхав додому. Як розвивалась його дальша кар'єра, не знаю. Чи вважалося, що він повноправний сексот, якщо не пройшов ініціації? Хтозна.
А от оцей нинішній Болдирєв, видно з усього, був завербований по-справжньому.
3.1415926 Людинознавство
Nov. 28th, 2011 09:30 pmКолись їхали з жінкою на таксі. Говорили про щось своє. Водій довго мовчав, а потім усе таки вилив на нас своє обурення життям: "Вот ви жівьотє в свайом міркє, гаварітє там на украінском, і знать нє желаєтє, што здєсь тваріцца". Либонь, я справді жив у свайом міркє, бо ні разу не чув прізвища Слюсарчук. Аж тепер зацікавився. Прочитав дві-три статті, переглянув видиво на Ю-тубі... Ну що я можу сказать... Це ж треба аж так не знатися на людях, щоб не второпати з першої секунди. Я теж не великий знавець соціальних типажів, але в давнину запросто визначав переодягнених чи відставних військовиків - теперішніх не визначу, бо вони всі на бабів схожі. Легко вирізняв тодішніх міліціонерів - вони мали специфічний дерев'яний вираз обличчя. Про обличчя теперішніх мєнтів промовчу. На вулиці Ломоносова силует іноземного студента був геть не такий, як силует радянця - за ходою, за поставою. Навіть мовчазного українця міг одрізнити від мовчазного чухономовного - мімічні м'язи теж беруть участь у мовленні й створюють певну маску. Тепер звісно, навички частково втрачені, бо живу в свайом міркє, а у зовнішньому світі все так перемішалось... Одначе "нейрохірурга" розкусив би з першого погляду. Ну морда ж генетичного виродженця, міміка дегенерата, очиці дауна, манери птушника.
А ще мені б допомогли чіткі правила:
1. Ніколи, нізащо, ні за яких обставин не довіряти особам, що не вимовляють "Р";
2. Ніколи, нізащо, ні за яких обставин не довіряти особам з неформатним носом.
P.S. Він, часом, Ляшкові не брат?
А ще мені б допомогли чіткі правила:
1. Ніколи, нізащо, ні за яких обставин не довіряти особам, що не вимовляють "Р";
2. Ніколи, нізащо, ні за яких обставин не довіряти особам з неформатним носом.
P.S. Він, часом, Ляшкові не брат?
Це могила бабиної сестри. На табличці також прізвище її чоловіка. І дата смерті. Насправді він тут не похований. Справжня могила Данила Микитовича - удома в садку, під ялиною. Видно, довезти до цвинтаря було неможливо.
( Read more... )
http://kino.oboz.ua/review/shekspirovskie-strasti-posle-armageddona.htm
"Единственное замечание: смотреть картину лучше в оригинале, на языке Шекспира, как говорится. Украинский – не тот язык, на которым стоит говорить о трагедиях британской короны".
От же ж піська.
"Единственное замечание: смотреть картину лучше в оригинале, на языке Шекспира, как говорится. Украинский – не тот язык, на которым стоит говорить о трагедиях британской короны".
От же ж піська.
Жіноча дружба
Nov. 21st, 2011 06:42 pmНа початку 90-х були в мене дві знайомі, дві нерозлучні подруги. Скрізь разом, скрізь парою, навіть у туалет втискалися удвох. Та все ж бувало, що одна десь відлучиться. І тоді та, що лишалася, починала свою відсутню подругу хвалити: "Она такая маладчіна. Сєбя нє жалєєт, лішь би капєєчку в дом прінєсті. Дайот, бєднєнькая, в пад'єздє вадітєлям 46-го за сто тисяч - чтоби рєбьонку канфєтку купіть"... А коли ця йшла, та, друга, в боргу не лишалася, теж казала про подругу добре слово: "Она такая бєднєнькая! Шєснадцать абортов сдєлала, трі раза тріпєром балєла - аткуда ж то здаровьє будєт? Так єйо жалко"...
Учора випадково їх зустрів - ідуть, так само незаміжні, ледь чи не за ручку держаться, щебечуть. Стосунки, перевірені часом. Постояв з ними, побазікав. Жаль, що не з кожною окремо. Багато б чого доброго дізнався...
Учора випадково їх зустрів - ідуть, так само незаміжні, ледь чи не за ручку держаться, щебечуть. Стосунки, перевірені часом. Постояв з ними, побазікав. Жаль, що не з кожною окремо. Багато б чого доброго дізнався...
Гірка доля й 98 квартал
Nov. 16th, 2011 07:46 pmУкраїнська класична література сформувалася в другій половині ХІХ - на початку ХХ століть. Найвідоміші українські народні пісні створено в другій половині ХІХ - на початку ХХ століть. Але що то за література? Що за пісні? Суцільний депресняк. "А я бідний, нещасливий, тяжко-важко в світі жити сироті без роду". Ридали наші предки у своїй творчості, слізьми гіркими обливалися, страждали й мучилися... І тим часом плодилися, аж гай шумів. По 55 пуп'янків на тисячу населення родилося. За ХІХ століття вкраїнців побільшало вчетверо. Під гайовий шумок з'явилися Мартини Борулі, Пузирі й Калитки, що мріяли про сто тисяч...
А от тепер живемо ми весело. Регочемо зранку до ночі, втупившись в електронного тата-друга-коханого. В рекламних паузах переказуємо вичитані в смішних газетках анекдоти. І виздихуємо. З 2001 до 2010 - на 5 відсотків. Кількість народжень - аж двоє з половиною на тисячу, та й то на Волині. От сміхота!

