Журнал о.Негребецького

вимагають, щоб Саркозі та Берлусконі запровадили над Кацапстаном безполітну зону, потім побомбили ворогів демократії, визнали перехідний уряд і поділили між собою газові та нафтові родовища

Originally posted by povstanez at НАСА: Новые снимки Марса

Оце один довбень щось булькнув про відокремлення Галичини, і мені воно нагадало...

У нашому селі жив хлопець на прізвище Болдирєв. На відміну від гібридного довбня, цей був етнічний залісець - чогось їхню родину до нас занесло. Утім, залісців часто носить нечиста по світі. Був він на кілька років за мене молодший і я його, власне, не знав. Познайомився, аж коли він прийшов з армії. Виявилося, що в армії він писав вірші, навіть стройову пісню для полку зваяв - і тому почав спілкуватися з моїм другом, теж поетом, навіть членом Спілки письменників. І друг почав активно того хлопця навертати до буржуазно-націоналістичної ідеології. Мене це дивувало - все ж таки залісець. Це тепер я знаю, що з них виходять полум'яніші українські патріоти, ніж з багатьох чистокровних хахлів. А тоді ж були 70-і роки...

Одно слово, якось за розмовами про поезію перехилили ми добрячу порцію патріотичної бурячанки, і той Болдирєв розклеївся. Розколовся. Зізнався.

Виявляється, в армії він був стукачем - так його якось обкрутили, що відмовитися не зумів. Завдяки цьому на ДМБ пішов кандидатом у члени КПСС і думав, що попереду його чекає кар'єра, а про стукацтво забуто. Та де там. Не побув удома й кілька днів, як викликають його в райцентр, в районне КГБ - тоді їх щойно запровадили в районах, бо були тільки обласні. Усю його стукацьку справу переслали з Далекого Сходу, де він служив, сюди, а тут мали агента використовувати за призначенням.

Говорив з ним, каже, молодий хлопець, лейтенант. Розмова пройшла чудово, на високому ідейно-політичному рівні. Після розмови той лейтенант запросив нового агента в ресторан. І там бійці невидимого фронту добряче нажерлися. До того, що наш поет ходити не міг, не те що їхати в рідне село. Тож лейтенант запропонував йому переночувати в нього. Як зайшли, так і попадали на диван.

"А серед ночі, - розказує хлопець, - чуствую, як з мене стягують штани. Вобше. І труси тоже. І той літінант починає тицяти мені в сраку члєном. Я лежу, все понімаю, но такий п'янющий, шо не можу отодвинуцця. Моє спасєніє, що він тоже був п'янющий і в нього не стояв".

Воістину - "наша служба і опасна, і трудна..."

Над ранок трохи протверезівши, поет тихенько чкурнув з явочної квартири й першим автобусом приїхав додому. Як розвивалась його дальша кар'єра, не знаю. Чи вважалося, що він повноправний сексот, якщо не пройшов ініціації? Хтозна.

А от оцей нинішній Болдирєв, видно з усього, був завербований по-справжньому.

Колись їхали з жінкою на таксі. Говорили про щось своє. Водій довго мовчав, а потім усе таки вилив на нас своє обурення життям: "Вот ви жівьотє в свайом міркє, гаварітє там на украінском, і знать нє желаєтє, што здєсь тваріцца". Либонь, я справді жив у свайом міркє, бо ні разу не чув прізвища Слюсарчук. Аж тепер зацікавився. Прочитав дві-три статті, переглянув видиво на Ю-тубі... Ну що я можу сказать... Це ж треба аж так не знатися на людях, щоб не второпати з першої секунди. Я теж не великий знавець соціальних типажів, але в давнину запросто визначав переодягнених чи відставних військовиків - теперішніх не визначу, бо вони всі на бабів схожі. Легко вирізняв тодішніх міліціонерів - вони мали специфічний дерев'яний вираз обличчя. Про обличчя теперішніх мєнтів промовчу. На вулиці Ломоносова силует іноземного студента був геть не такий, як силует радянця - за ходою, за поставою. Навіть мовчазного українця міг одрізнити від мовчазного чухономовного - мімічні м'язи теж беруть участь у мовленні й створюють певну маску. Тепер звісно, навички частково втрачені, бо живу в свайом міркє, а у зовнішньому світі все так перемішалось... Одначе "нейрохірурга" розкусив би з першого погляду. Ну морда ж генетичного виродженця, міміка дегенерата, очиці дауна, манери птушника.
А ще мені б допомогли чіткі правила:
1. Ніколи, нізащо, ні за яких обставин не довіряти особам, що не вимовляють "Р";
2. Ніколи, нізащо, ні за яких обставин не довіряти особам з неформатним носом.

P.S. Він, часом, Ляшкові не брат?

Це могила бабиної сестри. На табличці також прізвище її чоловіка. І дата смерті. Насправді він тут не похований. Справжня могила Данила Микитовича - удома в садку, під ялиною. Видно, довезти до цвинтаря було неможливо.
( Read more... )

юридичного змісту. Ось на чоловіка напали невідомі, тягнуть його в якийсь невідомий автомобіль, щоб кудись везти. А що, як він вийме ножа і їх поріже? Це ж буде необхідна оборона? І, може, це їх нарешті відучить таке робити?

На початку 90-х були в мене дві знайомі, дві нерозлучні подруги. Скрізь разом, скрізь парою, навіть у туалет втискалися удвох. Та все ж бувало, що одна десь відлучиться. І тоді та, що лишалася, починала свою відсутню подругу хвалити: "Она такая маладчіна. Сєбя нє жалєєт, лішь би капєєчку в дом прінєсті. Дайот, бєднєнькая, в пад'єздє вадітєлям 46-го за сто тисяч - чтоби рєбьонку канфєтку купіть"... А коли ця йшла, та, друга, в боргу не лишалася, теж казала про подругу добре слово: "Она такая бєднєнькая! Шєснадцать абортов сдєлала, трі раза тріпєром балєла - аткуда ж то здаровьє будєт? Так єйо жалко"...
Учора випадково їх зустрів - ідуть, так само незаміжні, ледь чи не за ручку держаться, щебечуть. Стосунки, перевірені часом. Постояв з ними, побазікав. Жаль, що не з кожною окремо. Багато б чого доброго дізнався...

Якщо на початку ХХ століття тотальне поклоніння вкраїнської "інтелігенції" перед іконою соціалізму довело вкраїнство до цугундера, то де гарантія, що на початку ХХІ віку тотальне схиляння всіляких навозняків перед парсуною капіталізму доведе до чогось іншого?