Рідний край, туристи, рятуйте -
В Туреччину траси торуйте.

Або так:
Тавпіширку, туристи, рятуйте -
В Туреччину траси торуйте.

Щоб важче було. Тавпіширка - хребет у Карпатах.

Акцепт концепції контрацепції в конспекті аспектів контрпропаганди.

Apple розсилає спам з проханням купити яку-небудь їхню штукенцію. І підказує, де є крамниці з тими штукенціями. Спочатку треба обрати країну - і воно покаже, де. http://www.apple.com/choose-your-country/ Але, о диво, України в Європі нема. Молдова, у якій безліч охочих і спроможних купити продукти від Apple, є, а Вкраїни нема. Тож лишуся я без Ай-фона.

Віддавна в сім'ї користуємося милами-шампунями-порошками однієї американської фірми, назва якої нагадує єврейський народний вигук. А тут якось не купили, довелося заходити в магазин. О диво! Жодного мила, жодного шампуню, жодного крему для рук, жодної зубної пасти, підписаних українською мовою, я не побачив. А й правильно, зачєм? Свідаміти нє моюцца, нєкаґда - поґлащєни уґнєцєнієм руссскаязичнава насєлєнія.

Попередній мій пост-перепост про голодних тіток у Швеції нагадав сюжет, пов'язаний з моїм другом Сергієм - котрий сам (друг) вартий окремого роману.

У 90-х роках, не пам'ятаю точно, коли саме, але ще виходила газета "Нєзавісімость", мій друг Сергій став фермером. Залізним конем, засіємо, зоремо і т.д. Оскільки він на диво активний і рухливий, то трапилась йому програма для фермерів - навчання й підготовка в Канаді. Сергій і записався. Серед пропонованих напрямків обрав вивчення бухгалтерського обліку в с/г, первинний обробіток с/г продукції, сівозміни, ще щось. Програма була розрахована на півроку, а Сергій якось так заморочив програмістам голову, що записався тільки на два місяці. Пробув шість днів.

Каже - прилетів у якийсь там їхній Ванкувер чи як його. Там уже чекав фармер, до якого Сергія було прикріплено. Їхали ще понад сто кілометрів. Приїхали. Фармери - колишні українці, давно українську забули. А Сергій, між іншим, англійською - ні слова. Щойно приїхав, голова гуде, перед очима кола - хворобливий стан, що називається "джет лаґ". Приїхали, каже, то йому й обідати не дали - зразу вила в руки і в корівник. Хоч, між іншим, була неділя і взагалі - православна паска. Корівник був непростий. У них, канадійців, велику рогату худобу утримують просто неба - і дуже зверхньо сміялись вони, довідавшись, що в Україні корови живуть під дахом. Їхня споруда була призначена вийнятково для отелення. І скільки та споруда стояла, скільки корів у ній отелилось - ні разу там було не чищено! Отже, коров'яча плацента, кізяки - на все це накидали шар соломи/тирси, потім знову плацента й кізяки, потім труїли щурів, засипали їх, дохлих, соломою/тирсою, потім знов... Утворився шар завтовшки півтора метра. І Сергій усе те вичистив. Трохи не здох. А ранесенько його розбудили, вила в руки - і чистити курник, приблизно в такому ж стані. Потім дали триколісний тракторець з причепою і веліли визбирати на полі каміння, котре, обросле мохом, лежало там вічно. Потім ще, і ще, і ще. Роботу часом просто вигадували. Коли не могли вигадали - везли на сусідню фарму до брата. А годували... Вранці - сік і крекери. Обід - у такому ж дусі. Не дуже помахаєш вилами після такого. Ні, йому звісно, платили. На руки мало виходити сто доларів у місяць, бо вираховували 400 канадських доларів за харчування і 600 - за помешкання. А помешкувати його оселили в підвалі зі старими меблями. Як на наше вкраїнське село, то обстановка - ого! Та все одно підвал, малесеньке віконечко, вогкість. Кашель, соплі. А, із зарплати ще відвернули 20 доларів за два конверти, які він попросив купити, щоб одправити листи додому.

Якогось дня ішов дощ і Сергієві дали вихідний. Він переписав у блокнотик, яку роботу робив і скільки. Чистив, копав, тягав, перекидав, заносив, односив... Який там бухоблік, який там первинний обробіток, які сівозміни. Нема в них ніяких сівозмін, пшеницю по пшениці сіють, засипаючи гербіцидами та добривами. У наших колгоспах було набага-а-а-ато з цим краще й науковіше.
Одно слово, подумав Сергій, поміркував і вирішив, що тяжкою працею він і дома забезпечений вище голови. Узяв свою торбинку та й пішов од тих фармерів. Через кілька кілометрів пішої ходи вийшов на трасу. Проголосував, зупинив автівку. За кермом був якийсь норвежець. А Сергій знається на футболі і цілу дорогу називав норвежцеві (а, може, то був швед?) прізвища футболістів їхньої національної збірної, бо, нагадую, не знав же ні слова англійською, з фармерами спілкувався на миґах і рештками українських слів, що стриміли ще у фармерських головах.

У тому Ванкувері чи як його, куди Сергій врешті добрався, він знайшов тамтешніх українців і попросив допомоги. Йому зібрали грошей на квиток додому. А ще в нього сильно розболілися зуби і канадійські вкраїнці посприяли йому з лікарем. А за це дуже просили не розголошувати, яка насправді ота фармерська програма, бо це якимось боком зачіпало їхню репутацію. Сергієве мовчання було вигідне й тим персонажам, котрі тут, в Україні, на тій програмі добряче крисячили, забезпечуючи канадійців практично безплатною робочою силою.
Однак вони не стрималися самі й пишучи в"Нєзавісімості" про ту програму, зробили випад:"адін нєпарядачній чєлавєк с Чєркащіни", мовляв, не виправдав надій, утік.
Сергій їм пробачив.

це таки цікаво. І повчально

http://brekhnia.blogspot.com/2010/07/blog-post_4694.html

Серед Усусусів (що почали своє існування на базі спортовиx товариств) був популярним вислів "першим обов'язком стрільця є робити так, щоб його ворог вмирав за свій край". І хоча Лицарі Червоної Калини були й є прикладом для усіх, бажаючих бачити жовто-блакитний прапор на будинку українського уряду, мало хто з нащадків задається питанням: а що саме змушує подібну формулу спрацьовувати? Напевно-ж не лише мазепинка на потилиці.
Тренуватся можна в чім завгодно. Однак, певні непрофільні категорії мають бути зведені до мінімуму, або взагалі відкинуті заздалегідь. Роблячи головну ставку на ідеологію у вишколі, члени спортового товариства не враховують досвіду рухів, що поставили занадто багато ресурсів на цю карту й ганебно програли, не в останню чергу через приспаний власною пропагандою критичний контроль ситуації. ( Read more... )

На початку пєрєстройки, тобто дуже давно, я часом дивився телевізор, бо з нього долинав "вєтєр пєрємєн" і взагалі. А була тоді така передача, де сидів Мотя Ганапольський у кепці та у великих навушниках, а до нього приходили різні люде, і він з ними балакав. Ганапольський був мені цікавий ще й тим, що робив якісь репортажі з машкви для української служби радіо "Свобода" українською мовою.
Якось до Моті Ганапольського прийшов був Йося Кобзон. Говорили вони про се, про те. А потім Мотя так з підколочкою питає: "Іосіф Давидавіч, а ви вєдь с Украіни".
"Да і ви, кажецца, тоже" - атвєтствуєт Іосіф Давидовіч.
"А нє спайотє ль ви нам какую-нібудь украінскую пєсню?" - гне своєї Мотя.
"Спаю, єслі ви мнє падпайоцє" - парирує удар Йося.

І от картина по телевізору: Глибоке Залісся, "сталіца нашей родіни масква", а посеред неї сидять два маланці й виводять дуетом: "Рідна мати моя, ти ночей не доспала..."
Як тепер кажуть, епічне видовище/слуховище.Бо прі савєцкам саюзє всє жилі дружно.

Коли ушкварить, то значні ділянки суходолу затопить. Серед іншого і в Україні.



Полісся, Волинь і Полтавщину, звісно, жаль, зате моя Звенигородщина вціліє. І Франківщина, де тесть і теща. От звідти, як почесний ґаліцай, тицятиму дулі даунбасюкам, що стирчатимуть на териконах.
Узяв отут: http://www.bunker-2012.ru/viewtopic.php?f=6&t=87&start=10
Це буде 2012? Чи 2016? От що цікаво. "Нібіру прийде, порядок наведе".

Перші кацапи з'явилися в нашому селі це за царя Опенька. Як пише Вікіпедія: "У селі й донині живуть нащадки російської сім'ї Соколових, яку Енгельгардт виміняв за породисту собаку. Аж із Смоленщини був вивезений досвічений коваль Єгор Соколов із сином Ярофеєм". З плином часу Соколови чогось поставали Соколовськими, декого з них я знав. Перед війною ще був лікар Цвєтаєв, якого старі баби пам'ятали довго й по війні. Втім, з таким барвистим прізвищем він, скоріше за все, кацапом не був. А от після війни чимало кацапів лишилося в селі у приймах. При чому замість стати завгоспами, комірниками, парторгами, ці, якісь "дярьовєнскіє", працювали простими колгоспниками. Були вони - принаймні на нашому кутку - рябі, куці, жилаві, досить роботящі. Вєдров, Судосьєв, Васільєв, Желнов, Живанов. Діти їхні успішно асимілювалися - у Вєдрова дочка навіть бандуристкою була - і, попри заліську говірку батька, самі говорити цією мєрянською пародією на слов'янську мову вже не вміли. Багато наїжджало кацапів-пенсіонерів у 70-х роках - доживати віка. Дехто не сам, а з молодшими. Селян ці новозавезені дивували - город не садили, свині не держали. Часто, як невістка покійної баби Харитини, промишляли тим, що ходили по сільських весіллях, а ще частіше - похоронах. Похорони в селі ледь не щодня, тож можна смачно попоїсти, а головне - напитися. Друге покоління етнічних кацапів, здається, все спилося. Третє покоління взагалі зійшло на пси - тюрмаки, алкаші, п'яні б...ді, курокради. А красти в людей кури - це в очах сільського населення найнижче моральне падіння. Найгірший злочин.
Отакий нарис з історії кацапської діаспори в українській Керелівці.

http://shiropaev.livejournal.com/54225.html

Людина, яка розхитує мої уявлення про світ.

Дюдя, жижа, гами, кика, папа, коко, тютя, цюця, кося, миня, моня, кетя... Щось пропустив? Крім загальновідомих п..., к..., л... Чи це вже повний словник?