Журнал о.Негребецького

Отакий краєвид одкривався з мого балкона. Видно було, як "грає море зелене", а якщо трохи перехилитися, то і як "тихий день догора".


( Read more... )

"Все просто. Я знаю, как зовут вас, и когда-то давно вы знали, как зовут
меня: Эидзи Миякэ. Да, тот самый Эидзи Миякэ. Мы оба - занятые люди,
госпожа Като, так зачем тратить время на светскую болтовню? Я приехал в
Токио, чтобы найти своего отца. Вы знаете его имя, вы знаете его адрес. И
вы сообщите мне и то, и другое. Прямо сейчас". Или что-нибудь в этом роде.
( Read more... )

Той кадр, котрий лічив сигарети й поверхи в моєму перекладі, обрав стратегію опору й нападу - і далі звинувачує мене в брехні й перекручуванні тексту, заявляючи, що це мій творчий метод. http://galderran.livejournal.com/6833.html?view=34225#t34225 Тому я змушений кинути сюди (бо більше нікуди) перші дві сторінки англійського тексту. Якщо панич Олек теж кине в комент свій варіант, то кожен зможе побачити, що й до чого. Даю також російський переклад, зроблений М.Нуянзіною а не Нуянзіним, як вважає панич Олек. Проглянувши його, я переконався, що російська перекладачка теж мала інакший текст, не той, що я. Навіть розділи в ньому розташовані по-іншому. Невже мені не було що робити, крім як переставляти розділи, міняти покази годинників та дописувати неіснуючі реалії? Даю і свій переклад цих двох сторінок. Ну чого людина така вперта, не хоче визнати очевидного - наявності двох редакцій одного й того самого твору - натомість апелюючи до Британської ради, щоб розсудила? Уже, мабуть, і донос написав. От тільки доносити треба ПЕРЕВІРЕНУ інформацію, а не свої домисли. Поки що не матюкаюсь.

Я вчора сильно реготав. Якийсь кадр умістив на сайті "Сумно" статтю про мій переклад Мітчелового "Сну #9". http://sumno.com/article/grand-gvinjol-2-perekladatska-kleptomaniya-chy-tek/ Зробив це дуже по-вкраїнськи, бо вчасно (минуло всього три з гаком роки після виходу книжки), а головне - влучно. Розмазав мене, мов варення по коржику. Ретельно перелічив сигарети в пачці головного героя, кількість днів, прожитих ним на світі, кількість поверхів у будинку навпроти, кількість октав у голосі касирки, звірив покази годинників... Виявив, що скрізь я набрехав! І поставив сакраментальне запитання: "НАВІЩО?! Можливо, це якесь незначне особисте відхилення, на кшталт клептоманії – поміняти якомога більше пазлів у довіреному тобі тексті. Дрібне диверсантство чи проба своєї могутньої влади співавтора?" Питання, звісно, не до Негребецького, а до "British Council і Міжнародного Фонду «Відродження», котрі допомагали «Кальварії» у цій справі" - НАВІЩО вони "перекладачеві відверто переплачували, коли він так натхненно підійшов до роботи"? Бо ж "робота, на яку з гордістю зголосився цей експерт, йому просто не по зубах".

Втішає мене невтішного тільки початок останнього абзацу: "Рано чи пізно помиляється кожен". Бо автір люто помилився. Сумлінно звіряв мій переклад з іншим виданням, з іншою редакцією роману Мітчела - не з тим, з якого я перекладав. Ну буває таке, що письменники перевидають свої твори і при цьому вносять у них певні зміни. Оно в Гоголя є дві редакції "Тараса Бульби". Але ж не всі знають про такі можливості...

З цієї кумедної ситуації є два виходи. Перший - автір попросить у мене пробачення й зніме статтю з сайту "Сумно". Другий - автір, як це заведено в нас, українців, упреться гіллястими пантами й наполягатиме на своєму. Тоді хай з ним бесідує співвласниця видавництва пані Сладкевич. Бо завдано шкоди не тільки моїй діловій та професійній репутації.

Тьху, як серйозно сприймається останнє речення. Аж до несмаку...

Глибоко й вельми шанована мною фаїна каплан, змучена американською безнадією, снує божевільні плани, як з безробітного/ї стати цукерковим королем на районі http://faina-kaplan.livejournal.com/177945.html.
А ось я, як зароблю перекладами грошиків, збудую в оцьому селі завод ігристого вина й продаватиму його під маркою, яку нам забороняє СОТ. Цікаво, чи є в Україні село з назвою Коньяк?

Зараз мені доброзичливці розкажуть про Бродського, податкову, сертифікацію і що нічого в мене не вийде.

прибирав зайве. Вийшло два стоси.

У першому стосику книжки ніякі і "більш-менш". У другому - ніякі і "триперні". Це я так любовно називаю "тексти", про які соромно сказати чужим людям, що вони в нас є. Гуртожитські ловеласи можуть із захопленням обговорювати, звідки воно взялося, як протікає, які має особливості, як реагує на пиво, але з віком і вони мали б посерйознішати, оженитися й народити дітей, себто написати нормальні твори, за які не було б соромно.
Перший стосик можу віддати в бібліотеку, другий однозначно викину. Проте готовий трохи перетасувати - за наявності серйозних аргументів.

P.S. При чім деякі книжки вже раз викидав! Виходить, їх було по два примірники? За лайно заплачено двічі...

Хрестоматійний мітинг у вересні 1991 року. Верховна рада вже проголосила суверенітет, і хоч його ще треба підтвердити на референдумі, однак про союзний договір уже не йдеться. Проте Народний рух "з розгону" збирає людей на Софійському майдані протестувати проти поїзда, який уже давно загув. Після кількох натхненних промов записних тогочасних ораторів шановне зібрання починає співати "Червону калину":
...кривавий з москалями тан... ...визволяти браттів-українців з московських кайдан...
І тут кілька хлопців вивішують на даху будинку, того, що зліва, якщо дивитись на пам'ятник, транспарант: "Київ проти Москви". Не давши зібранню доспівати бойову пісню з погрозами москалям, ведучий Павличко горлає в мікрофон, тицяючи пальцем у напрямку транспаранта: "Провокація! Ці люди - проти дружби з братнім російським народом!" Одразу ж десятків два охочекомонників кидаються в будинок виловлювати "провокаторів". На даху починається "тан".

Читаю блоґи френдів лютонаціоналістів. Бандеру цитують, Липинського виспівують... Радію їхній світоглядній свідомості. І раптом... найлютіший, найпереконаніший націоналіст, нацик, можна сказати, вміщує видивокльопик з улюбленою своєю музичкою. І це виявляється який-небудь Єґор Лєтов чи Баріс Ґрєбєнщікоф. Одна широковідома блоґерка, яку я щиро поважаю за все, що вона робить, "уміляєтся" Цвєтаєфой. Другий упісюється з пісень Висоцького.

Пожежі в кацапстані, як той казав, висвітлили. Якась добросерда гапочка запрошує погорільців у Коломию: http://community.livejournal.com/pozar_ru/113463.html. Наші круті націоналісти, всі такі червоно-чорні на аватарках, її палко підтримують, накидаються з матюками й кличками "націоналюга" (!) на тих, хто має щодо цього іншу думку, розказують, що треба бути людьми... То будьте людьми до кінця й запросіть у свою Коломию нещасних, наприклад, з Демократичної Республіки Конґо. Там узагалі капут, бідне населення дохне з голоду, вміючи тільки стріляти, плодитися й готувати одне з одного барбекю. Кличте їх до себе, жалійте. Може, й вони вас пожаліють колись. Як жаліли наших кацапи в тридцять третьому. Уявляю, як би й тепер раділи та зловтішалися вони, якби такі пожежі, боронь Боже, були в нас. Чому ці роздвоєні особистості не сприймають горя сомалійців, зате так прагнуть помагати москалям? На відміну від сомалійців, у москалів є держава - сильна, багата, яка "вас, каклов, корміт". От нехай вона тепер їх "накорміт". Вони її, в іпостасі свого мєдвепутіна, обирали значно більшим відсотком голосів, ніж наші двоногі - нашого. Дивно, але неписьменні українські селяни у 20-х роках були морально здоровіші й політично грамотніші, ніж багато нинішніх псевдо"нациків": http://pan-andriy.livejournal.com/213109.html

Originally posted by avramenko_konst at Огненные Торнадо могут прийти в Москву.

З бліцвізитою навідав Чернівці. Не був тут майже 21 рік. Не вразила буковинська столиця ні тоді, ні тепер. Будинки гарні є

є симпатичні дворики

а цілісності нема. Місто не прагне бути красивим.
( Read more... )

Originally posted by mykolap at концепт