НЕ ЛЮБЛЮ ПЕРЕПОСТЮВАТЬ, АЛЕ
Sep. 15th, 2010 05:23 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
ziegце таки цікаво. І повчально
http://brekhnia.blogspot.com/2010/07/blog-post_4694.html
Серед Усусусів (що почали своє існування на базі спортовиx товариств) був популярним вислів "першим обов'язком стрільця є робити так, щоб його ворог вмирав за свій край". І хоча Лицарі Червоної Калини були й є прикладом для усіх, бажаючих бачити жовто-блакитний прапор на будинку українського уряду, мало хто з нащадків задається питанням: а що саме змушує подібну формулу спрацьовувати? Напевно-ж не лише мазепинка на потилиці.
Тренуватся можна в чім завгодно. Однак, певні непрофільні категорії мають бути зведені до мінімуму, або взагалі відкинуті заздалегідь. Роблячи головну ставку на ідеологію у вишколі, члени спортового товариства не враховують досвіду рухів, що поставили занадто багато ресурсів на цю карту й ганебно програли, не в останню чергу через приспаний власною пропагандою критичний контроль ситуації. Найяскравішим прикладом тут будуть мабуть японські самураї середини ХІХ сторіччя, які не дали ради вчасно знайти місце для військової та політичної гнучкості у напіврелігійній ідеології Бушідо. Розплата була не з дешевих. Тим, хто перебуває у захопленні від легенд про масові сеппуку й красиву смерть цих воїнів, та любить повторювати "краще вмерти стоячи, ніж жити на колінах", слід ознайомитись з твором "Японська Корчма" Олівера Статлера. Після невдалого спротиву новій вишколеній європейцями армії, більшість самураїв в решті-решт поступилися принципами і, втративши привілейоване соціальне положення, булa змушенa стати господарями їдалень та дрібними бюрократами.
Друга пастка, до якої можуть потрапити організатори спортових товариств, фігурує у вигляді роздутого мильного пухиря різних спецназів, особливо спецназу радянського й його російських та українських спадкоємців. Аура втаємничення дала цим структурам певну привабливість та ексклюзивність, а розкидані по інтер-нетрях показові кардебалети з димовивим шашками й розбиваннями головою цегли та пляшок, довершили рекламу. Між тим, нічого понад людського у хлопцях з спец-підрозділів немає. І не дивлячись на популярність пісень про Отряд Вимпєл, їх герої суперменять по Колумбії та В'єтнаму переважно лишень у піснях. Подібний спектакль ліпше залишити до копіювання акторам Мосфільму.
Інша справа "Чорний Кіт" Міхала Вітушки. Його відносно невеликий загін привів до загибелі багатьох кадрових військових з МГБ та цілого ряду керівників НКВС, а по закінченні операцій майже в повному складі евакуювався за кордон. Сам Вітушка помер аж у 2006-ім році залишивши з носом мисливців з радянських спецслужб. Однак, ніде в програмі вишколу Чорного Кота не було ефектного витягання цвяхів з дубових дощок зубами чи пошиття крутих одностроїв. Навпаки, ці хлопці здебільшого вчилися речам далеким від гламуру. Наприклад ремонту радіоприймачів, слюсарній справі та поліграфії.
Міхал Вітушка
Створення нових теорій вишколу, здебільшого висмоктаних з пальця майстрами спорту від підводних шахів, теж іноді видаються досить спокусливими. Нікому в здоровім ґлузді не прийде до макітри готуватися до змагань з тенісу за допомогою комп'ютерного блоку Nintendo. Людині, що готуватиметься до змагання з біатлону за допомогою рогатки, скоріш за все порадять послуги лікаря-психіатра. Однак, досить велика група людей займається ейрсофтом з повним переконанням, що таким чином отримує повноцінний військовий вишкіл. Вже й легенда з'явилася, мовляв сучасна японська армія нічого іншого й до рук не бере з міркувань економії та екології. Не так давно з'явилася нова забавка під назвою хардбол. Дорослі люди палять одне в одного з пневматичної зброї з повним переконанням, що це сприятиме "розвиненню духу воїна". Подібні тези є свого роду лаксмусовим папірцем на інфантильність того чи іншого руху. Спорт не релігія, це фах. Якби було навпаки, від вихованців ПТУ, окрім духу цигарок Ватра мали б йти еманації "духу сантехніка", а шофер ЛАЗу ніколи б не починав робочого дня без підголювання на оселедець та медитації.
Молодому спортовому товариству, що ще не нажило власного досвіду у вишколі, слід триматися ближче до існуючих організацій, які вже цей досвід мають. На заході це асоціації на кшталт Appleseed Project, та State Defense Forces. До речі, остання унікально вирішyє проблему людей, що бажають отримати уявлення про військо, однак не хочуть пов'язувати себе зобов'язаннями з армійськими структурами. На відміну од війська, STF не підлягає воєнній мобілізації, членство повністю добровільне та вийти з нього можна у будь-яку хвилину. Звичайно й вишкіл набагато спрощений у порівнянні навіть з Національною Гвардією, однак здебільшого навіть цей рівень може бути корисним для людини, що не має жадного досвіду у цій царині. На додаток, існує маса спортових клубів, що стоять на добрих взаєминах з федеральним урядом та завжди раді прийняти до участі в змаганнях інші організації. Звичайно, подібна гостинність не поширюється на добродіїв, що замотують голови тюрбанами, або люблять фотографуватися в позі римського салюту. Однак від подібних йолопів слід триматися здаля в будь-якім випадку, якщо, звичайно, товариство немає бажання зробити зі службовців ФБР та ATF постійних співрозмовників, та перейти вишкіл десь на параші в якомусь з чисельних федеральних корекційних комплексів.
http://brekhnia.blogspot.com/2010/07/blog-post_4694.html
Серед Усусусів (що почали своє існування на базі спортовиx товариств) був популярним вислів "першим обов'язком стрільця є робити так, щоб його ворог вмирав за свій край". І хоча Лицарі Червоної Калини були й є прикладом для усіх, бажаючих бачити жовто-блакитний прапор на будинку українського уряду, мало хто з нащадків задається питанням: а що саме змушує подібну формулу спрацьовувати? Напевно-ж не лише мазепинка на потилиці.
Тренуватся можна в чім завгодно. Однак, певні непрофільні категорії мають бути зведені до мінімуму, або взагалі відкинуті заздалегідь. Роблячи головну ставку на ідеологію у вишколі, члени спортового товариства не враховують досвіду рухів, що поставили занадто багато ресурсів на цю карту й ганебно програли, не в останню чергу через приспаний власною пропагандою критичний контроль ситуації. Найяскравішим прикладом тут будуть мабуть японські самураї середини ХІХ сторіччя, які не дали ради вчасно знайти місце для військової та політичної гнучкості у напіврелігійній ідеології Бушідо. Розплата була не з дешевих. Тим, хто перебуває у захопленні від легенд про масові сеппуку й красиву смерть цих воїнів, та любить повторювати "краще вмерти стоячи, ніж жити на колінах", слід ознайомитись з твором "Японська Корчма" Олівера Статлера. Після невдалого спротиву новій вишколеній європейцями армії, більшість самураїв в решті-решт поступилися принципами і, втративши привілейоване соціальне положення, булa змушенa стати господарями їдалень та дрібними бюрократами.
Друга пастка, до якої можуть потрапити організатори спортових товариств, фігурує у вигляді роздутого мильного пухиря різних спецназів, особливо спецназу радянського й його російських та українських спадкоємців. Аура втаємничення дала цим структурам певну привабливість та ексклюзивність, а розкидані по інтер-нетрях показові кардебалети з димовивим шашками й розбиваннями головою цегли та пляшок, довершили рекламу. Між тим, нічого понад людського у хлопцях з спец-підрозділів немає. І не дивлячись на популярність пісень про Отряд Вимпєл, їх герої суперменять по Колумбії та В'єтнаму переважно лишень у піснях. Подібний спектакль ліпше залишити до копіювання акторам Мосфільму.
Інша справа "Чорний Кіт" Міхала Вітушки. Його відносно невеликий загін привів до загибелі багатьох кадрових військових з МГБ та цілого ряду керівників НКВС, а по закінченні операцій майже в повному складі евакуювався за кордон. Сам Вітушка помер аж у 2006-ім році залишивши з носом мисливців з радянських спецслужб. Однак, ніде в програмі вишколу Чорного Кота не було ефектного витягання цвяхів з дубових дощок зубами чи пошиття крутих одностроїв. Навпаки, ці хлопці здебільшого вчилися речам далеким від гламуру. Наприклад ремонту радіоприймачів, слюсарній справі та поліграфії.
Міхал Вітушка
Створення нових теорій вишколу, здебільшого висмоктаних з пальця майстрами спорту від підводних шахів, теж іноді видаються досить спокусливими. Нікому в здоровім ґлузді не прийде до макітри готуватися до змагань з тенісу за допомогою комп'ютерного блоку Nintendo. Людині, що готуватиметься до змагання з біатлону за допомогою рогатки, скоріш за все порадять послуги лікаря-психіатра. Однак, досить велика група людей займається ейрсофтом з повним переконанням, що таким чином отримує повноцінний військовий вишкіл. Вже й легенда з'явилася, мовляв сучасна японська армія нічого іншого й до рук не бере з міркувань економії та екології. Не так давно з'явилася нова забавка під назвою хардбол. Дорослі люди палять одне в одного з пневматичної зброї з повним переконанням, що це сприятиме "розвиненню духу воїна". Подібні тези є свого роду лаксмусовим папірцем на інфантильність того чи іншого руху. Спорт не релігія, це фах. Якби було навпаки, від вихованців ПТУ, окрім духу цигарок Ватра мали б йти еманації "духу сантехніка", а шофер ЛАЗу ніколи б не починав робочого дня без підголювання на оселедець та медитації.
Молодому спортовому товариству, що ще не нажило власного досвіду у вишколі, слід триматися ближче до існуючих організацій, які вже цей досвід мають. На заході це асоціації на кшталт Appleseed Project, та State Defense Forces. До речі, остання унікально вирішyє проблему людей, що бажають отримати уявлення про військо, однак не хочуть пов'язувати себе зобов'язаннями з армійськими структурами. На відміну од війська, STF не підлягає воєнній мобілізації, членство повністю добровільне та вийти з нього можна у будь-яку хвилину. Звичайно й вишкіл набагато спрощений у порівнянні навіть з Національною Гвардією, однак здебільшого навіть цей рівень може бути корисним для людини, що не має жадного досвіду у цій царині. На додаток, існує маса спортових клубів, що стоять на добрих взаєминах з федеральним урядом та завжди раді прийняти до участі в змаганнях інші організації. Звичайно, подібна гостинність не поширюється на добродіїв, що замотують голови тюрбанами, або люблять фотографуватися в позі римського салюту. Однак від подібних йолопів слід триматися здаля в будь-якім випадку, якщо, звичайно, товариство немає бажання зробити зі службовців ФБР та ATF постійних співрозмовників, та перейти вишкіл десь на параші в якомусь з чисельних федеральних корекційних комплексів.
