КАНАДІЙСЬКИЙ ФАРМЕР
Sep. 17th, 2010 05:45 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
ziegПопередній мій пост-перепост про голодних тіток у Швеції нагадав сюжет, пов'язаний з моїм другом Сергієм - котрий сам (друг) вартий окремого роману.
У 90-х роках, не пам'ятаю точно, коли саме, але ще виходила газета "Нєзавісімость", мій друг Сергій став фермером. Залізним конем, засіємо, зоремо і т.д. Оскільки він на диво активний і рухливий, то трапилась йому програма для фермерів - навчання й підготовка в Канаді. Сергій і записався. Серед пропонованих напрямків обрав вивчення бухгалтерського обліку в с/г, первинний обробіток с/г продукції, сівозміни, ще щось. Програма була розрахована на півроку, а Сергій якось так заморочив програмістам голову, що записався тільки на два місяці. Пробув шість днів.
Каже - прилетів у якийсь там їхній Ванкувер чи як його. Там уже чекав фармер, до якого Сергія було прикріплено. Їхали ще понад сто кілометрів. Приїхали. Фармери - колишні українці, давно українську забули. А Сергій, між іншим, англійською - ні слова. Щойно приїхав, голова гуде, перед очима кола - хворобливий стан, що називається "джет лаґ". Приїхали, каже, то йому й обідати не дали - зразу вила в руки і в корівник. Хоч, між іншим, була неділя і взагалі - православна паска. Корівник був непростий. У них, канадійців, велику рогату худобу утримують просто неба - і дуже зверхньо сміялись вони, довідавшись, що в Україні корови живуть під дахом. Їхня споруда була призначена вийнятково для отелення. І скільки та споруда стояла, скільки корів у ній отелилось - ні разу там було не чищено! Отже, коров'яча плацента, кізяки - на все це накидали шар соломи/тирси, потім знову плацента й кізяки, потім труїли щурів, засипали їх, дохлих, соломою/тирсою, потім знов... Утворився шар завтовшки півтора метра. І Сергій усе те вичистив. Трохи не здох. А ранесенько його розбудили, вила в руки - і чистити курник, приблизно в такому ж стані. Потім дали триколісний тракторець з причепою і веліли визбирати на полі каміння, котре, обросле мохом, лежало там вічно. Потім ще, і ще, і ще. Роботу часом просто вигадували. Коли не могли вигадали - везли на сусідню фарму до брата. А годували... Вранці - сік і крекери. Обід - у такому ж дусі. Не дуже помахаєш вилами після такого. Ні, йому звісно, платили. На руки мало виходити сто доларів у місяць, бо вираховували 400 канадських доларів за харчування і 600 - за помешкання. А помешкувати його оселили в підвалі зі старими меблями. Як на наше вкраїнське село, то обстановка - ого! Та все одно підвал, малесеньке віконечко, вогкість. Кашель, соплі. А, із зарплати ще відвернули 20 доларів за два конверти, які він попросив купити, щоб одправити листи додому.
Якогось дня ішов дощ і Сергієві дали вихідний. Він переписав у блокнотик, яку роботу робив і скільки. Чистив, копав, тягав, перекидав, заносив, односив... Який там бухоблік, який там первинний обробіток, які сівозміни. Нема в них ніяких сівозмін, пшеницю по пшениці сіють, засипаючи гербіцидами та добривами. У наших колгоспах було набага-а-а-ато з цим краще й науковіше.
Одно слово, подумав Сергій, поміркував і вирішив, що тяжкою працею він і дома забезпечений вище голови. Узяв свою торбинку та й пішов од тих фармерів. Через кілька кілометрів пішої ходи вийшов на трасу. Проголосував, зупинив автівку. За кермом був якийсь норвежець. А Сергій знається на футболі і цілу дорогу називав норвежцеві (а, може, то був швед?) прізвища футболістів їхньої національної збірної, бо, нагадую, не знав же ні слова англійською, з фармерами спілкувався на миґах і рештками українських слів, що стриміли ще у фармерських головах.
У тому Ванкувері чи як його, куди Сергій врешті добрався, він знайшов тамтешніх українців і попросив допомоги. Йому зібрали грошей на квиток додому. А ще в нього сильно розболілися зуби і канадійські вкраїнці посприяли йому з лікарем. А за це дуже просили не розголошувати, яка насправді ота фармерська програма, бо це якимось боком зачіпало їхню репутацію. Сергієве мовчання було вигідне й тим персонажам, котрі тут, в Україні, на тій програмі добряче крисячили, забезпечуючи канадійців практично безплатною робочою силою.
Однак вони не стрималися самі й пишучи в"Нєзавісімості" про ту програму, зробили випад:"адін нєпарядачній чєлавєк с Чєркащіни", мовляв, не виправдав надій, утік.
Сергій їм пробачив.
У 90-х роках, не пам'ятаю точно, коли саме, але ще виходила газета "Нєзавісімость", мій друг Сергій став фермером. Залізним конем, засіємо, зоремо і т.д. Оскільки він на диво активний і рухливий, то трапилась йому програма для фермерів - навчання й підготовка в Канаді. Сергій і записався. Серед пропонованих напрямків обрав вивчення бухгалтерського обліку в с/г, первинний обробіток с/г продукції, сівозміни, ще щось. Програма була розрахована на півроку, а Сергій якось так заморочив програмістам голову, що записався тільки на два місяці. Пробув шість днів.
Каже - прилетів у якийсь там їхній Ванкувер чи як його. Там уже чекав фармер, до якого Сергія було прикріплено. Їхали ще понад сто кілометрів. Приїхали. Фармери - колишні українці, давно українську забули. А Сергій, між іншим, англійською - ні слова. Щойно приїхав, голова гуде, перед очима кола - хворобливий стан, що називається "джет лаґ". Приїхали, каже, то йому й обідати не дали - зразу вила в руки і в корівник. Хоч, між іншим, була неділя і взагалі - православна паска. Корівник був непростий. У них, канадійців, велику рогату худобу утримують просто неба - і дуже зверхньо сміялись вони, довідавшись, що в Україні корови живуть під дахом. Їхня споруда була призначена вийнятково для отелення. І скільки та споруда стояла, скільки корів у ній отелилось - ні разу там було не чищено! Отже, коров'яча плацента, кізяки - на все це накидали шар соломи/тирси, потім знову плацента й кізяки, потім труїли щурів, засипали їх, дохлих, соломою/тирсою, потім знов... Утворився шар завтовшки півтора метра. І Сергій усе те вичистив. Трохи не здох. А ранесенько його розбудили, вила в руки - і чистити курник, приблизно в такому ж стані. Потім дали триколісний тракторець з причепою і веліли визбирати на полі каміння, котре, обросле мохом, лежало там вічно. Потім ще, і ще, і ще. Роботу часом просто вигадували. Коли не могли вигадали - везли на сусідню фарму до брата. А годували... Вранці - сік і крекери. Обід - у такому ж дусі. Не дуже помахаєш вилами після такого. Ні, йому звісно, платили. На руки мало виходити сто доларів у місяць, бо вираховували 400 канадських доларів за харчування і 600 - за помешкання. А помешкувати його оселили в підвалі зі старими меблями. Як на наше вкраїнське село, то обстановка - ого! Та все одно підвал, малесеньке віконечко, вогкість. Кашель, соплі. А, із зарплати ще відвернули 20 доларів за два конверти, які він попросив купити, щоб одправити листи додому.
Якогось дня ішов дощ і Сергієві дали вихідний. Він переписав у блокнотик, яку роботу робив і скільки. Чистив, копав, тягав, перекидав, заносив, односив... Який там бухоблік, який там первинний обробіток, які сівозміни. Нема в них ніяких сівозмін, пшеницю по пшениці сіють, засипаючи гербіцидами та добривами. У наших колгоспах було набага-а-а-ато з цим краще й науковіше.
Одно слово, подумав Сергій, поміркував і вирішив, що тяжкою працею він і дома забезпечений вище голови. Узяв свою торбинку та й пішов од тих фармерів. Через кілька кілометрів пішої ходи вийшов на трасу. Проголосував, зупинив автівку. За кермом був якийсь норвежець. А Сергій знається на футболі і цілу дорогу називав норвежцеві (а, може, то був швед?) прізвища футболістів їхньої національної збірної, бо, нагадую, не знав же ні слова англійською, з фармерами спілкувався на миґах і рештками українських слів, що стриміли ще у фармерських головах.
У тому Ванкувері чи як його, куди Сергій врешті добрався, він знайшов тамтешніх українців і попросив допомоги. Йому зібрали грошей на квиток додому. А ще в нього сильно розболілися зуби і канадійські вкраїнці посприяли йому з лікарем. А за це дуже просили не розголошувати, яка насправді ота фармерська програма, бо це якимось боком зачіпало їхню репутацію. Сергієве мовчання було вигідне й тим персонажам, котрі тут, в Україні, на тій програмі добряче крисячили, забезпечуючи канадійців практично безплатною робочою силою.
Однак вони не стрималися самі й пишучи в"Нєзавісімості" про ту програму, зробили випад:"адін нєпарядачній чєлавєк с Чєркащіни", мовляв, не виправдав надій, утік.
Сергій їм пробачив.
