![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
І ТИ, БРУТЕ
Apr. 30th, 2009 10:59 am заслужив шенґенську візу...
Перший почав Андрухович. "Стою я на розі Гіммельдоннерветтерплятц, чекаючи на приміський "Боїнґ" до Брюсселя, і міркую про європейські бюрґерські вартості, а ви там, рагулі й кугути, налізли до мого рідного Станіславова, роблячи його негідним корони найяснішого цісаря Франца-Йосифа". Або, рекреаційніше: "Я тут у Шварцвальді людина, а ви там гімно і в гімні". За такі тексти Андруховичу дають еуропейські стипендії та ґранти. Добре, що до писання він ледачий, тому невиїзних рагулів нечасто тицяє пикою в продукти харчування. А от якби він був колумністом, як Пиркало, то мав би нагоду товкти їх щотижня. "Здрастуй, кумо. Проїздом з Ріміні в Барселону я з чоловіком-американцем зробила ремонт у своємо лондонському будинку й сиджу зараз біля каміна з чинзано, а ти там їси пиріжки з собачатиною і мрієш стати заробітчанкою". Або, скромніше: "Я тут у Лондоні людина, а ви там гімно у гімні".
Ще одного колумніста, Миколу Рябчука, досі читав неуважно. А це вчитуюсь у "Газеті по-українськи": "...подалися ми з дружиною до Чінкветтере - мальовничого парку в горах над Ґенуезькою затокою....", а ви там, совки, в бетон цементу не кладете, тому й гинете. "Я в Европі, а ви в лайні".
Аж таке тут у нас лайно, що мало ким читані писуни та літературознавці мають час і гроші валенсатись по світах і навіть ставати віце-прем'єр-міністрами. Бо велика їхня вага у створенні суспільного продукту, не менша, ніж у модельки мані растопиркіної чи дизайнерки діани дорожкіної.
Люблю читати колонки від Жежери. Пише собі чоловік про старі віники і це не образливо.
Перший почав Андрухович. "Стою я на розі Гіммельдоннерветтерплятц, чекаючи на приміський "Боїнґ" до Брюсселя, і міркую про європейські бюрґерські вартості, а ви там, рагулі й кугути, налізли до мого рідного Станіславова, роблячи його негідним корони найяснішого цісаря Франца-Йосифа". Або, рекреаційніше: "Я тут у Шварцвальді людина, а ви там гімно і в гімні". За такі тексти Андруховичу дають еуропейські стипендії та ґранти. Добре, що до писання він ледачий, тому невиїзних рагулів нечасто тицяє пикою в продукти харчування. А от якби він був колумністом, як Пиркало, то мав би нагоду товкти їх щотижня. "Здрастуй, кумо. Проїздом з Ріміні в Барселону я з чоловіком-американцем зробила ремонт у своємо лондонському будинку й сиджу зараз біля каміна з чинзано, а ти там їси пиріжки з собачатиною і мрієш стати заробітчанкою". Або, скромніше: "Я тут у Лондоні людина, а ви там гімно у гімні".
Ще одного колумніста, Миколу Рябчука, досі читав неуважно. А це вчитуюсь у "Газеті по-українськи": "...подалися ми з дружиною до Чінкветтере - мальовничого парку в горах над Ґенуезькою затокою....", а ви там, совки, в бетон цементу не кладете, тому й гинете. "Я в Европі, а ви в лайні".
Аж таке тут у нас лайно, що мало ким читані писуни та літературознавці мають час і гроші валенсатись по світах і навіть ставати віце-прем'єр-міністрами. Бо велика їхня вага у створенні суспільного продукту, не менша, ніж у модельки мані растопиркіної чи дизайнерки діани дорожкіної.
Люблю читати колонки від Жежери. Пише собі чоловік про старі віники і це не образливо.
ТРЕТІЙ ЛЕЛЕКА
Apr. 26th, 2009 12:30 amЯкось забувся згадати, що знову ввійшов у жюрі конкурсу "Золотий лелека". Утретє. Я єдиний лишився з попередніх складів. Конкурс цей, на кращу дитячу книжку, проводить видавництво "Грані-Т". Уже давненько почали, а й досі ніхто книжечок не подав... Може, інформація не дійшла у всі закутки нашої великої Батьківщини і сидять там, у закутках, геніальні дитячі письменники на високих стосах написаних та ненадрукованих через ворожі підступи книжечок, і страждають, бо про конкурс не знають... Як би ото його донести, щоб знали?
ҐРАТКА ПЕННЕТА
Apr. 22nd, 2009 11:23 pm"Почекай, Хасан!" - почута на дитмайданчику фраза стала для мене культурним шоком тижня. Виявляється, оті чорношкірі діти, ціла зграя яких мешкає в сусідньому під'їзді, україномовні! До речі, цікавий з погляду генетики розклад - якраз за братом Менделем: одне дуже шиколядне, одне геть біле, троє какавових. Хасан, Карім, Лайла, Леся й Софія...
Думалося, що в номінації культурного шоку тижня переможе підслухане вчора в супермаркетовій черзі від двох преклімактеричних дам у мініспідничках: "Такая она пратівная! Кацапка!"
Думалося, що в номінації культурного шоку тижня переможе підслухане вчора в супермаркетовій черзі від двох преклімактеричних дам у мініспідничках: "Такая она пратівная! Кацапка!"
ВІДПУСТКА ДЕРЖПРИБИРАЛЬНИЦІ
Apr. 12th, 2009 08:50 pmУ сина сьогодні були "пластові сходини" коло Маріїнського палацу. Так вийшло, що я давненько туди не забрідав і парку після реконструкції не бачив. Скажу щиро - вжахнуло. Маріїнський палац на черговій реконструкції, а майданчик перед ним, колись викладений вельми гарними, проте вкрай слизькими плитами з червоного полірованого граніту, нині вимощено якимись кар'єрними відходами - нерівно, поколото, з величезними шпаринами. І весь він закиданий папірцями, обгортками, битими пляшками, весь облитий підозрілими плямами, наче від ригачки. І це там приймають голів держав, там проходять протокольні заходи. Криза кризою, але мати постійнодіючу прибиральницю і навіть мити той плац водою з милом - не такі й великі кошти. Може, якби організувати осередок чистоти й порядку перед президентським палацом, то воно якось метафізично поширилось би й на всю країну? Га?
Ідея - може, "прогресивній громадськості" вимити той майдан перед Маріїнським та Верховною радою під гаслом: "Засралися ви тут, панове". Телегенічний би вийшов перформенс
Ідея - може, "прогресивній громадськості" вимити той майдан перед Маріїнським та Верховною радою під гаслом: "Засралися ви тут, панове". Телегенічний би вийшов перформенс
СПРИЯТЛИВЕ ДОВКІЛЛЯ ДЛЯ ЛЕММІНҐІВ
Apr. 11th, 2009 03:22 pmДругий тиждень не маю роботи, носить мене по місту. Троєщина, Петрівка, Дарниця, Паньківська... Царство торгівлі. Набудовано торгових центрів. Підземні переходи перероблено на ряди рундуків. Сидять маси людей у торгових центрах, крамницях, крамничках, кіосках, ларках, рундуках, за лотками, просто так - намагаються продати гімняний непотріб. Ніхто не купляє. За що всі ці маси людей живуть? А якось же живуть? Вони не приносять жодної користі суспільству. Нічого не виробляють, нічого не придумують. Паразитичний клас. Наявність паразитичних класів - ознака існування цивілізації. Експлуататори відбирають у визискуваних частину виробленої енергії і витрачають її на творчість та науку. Давніші експлуататори-паразити потребували Рубенса, Баха... А чого потребують сучасні паразити з підземних переходів - заліських серіалів та шуфутінского? Гіперозширення популяції Л.розумної неминуче має закінчитись її катастрофічним скороченням. Невдовзі.
Прикро те, що я теж нічого потрібного не виробляю...
Прикро те, що я теж нічого потрібного не виробляю...
ТРУДНОЩІ ДІАЛОГУ З КОМПАТРІОТАМИ
Apr. 6th, 2009 04:42 pmСтриг учора сина в перукарні. Малий весь час крутиться і перукарка йому каже: "Што ти вертішса, как юла". І я раптом усвідомлюю, що чув це слово, але що означає - забув. Скрегочу шестернями в голові, пригадую. А малий безпосередній, він просто спитав: "А що це таке?" Тут уже перукарка заскреготіла шестернями. І вискреготіла: "Джіґа". Знову настала моя черга скреготіти...
БОСІ КРЕОЛИ
Apr. 5th, 2009 10:03 pmУ суботку сходив на концерт Цезарії Евори. НМД, такі співи краще було б слухати за столиком у затишному ресторанчику, за рислінгом. Розумію, що ром був би більше в стилі, проте чомусь хотілося рислінгу. Кисленького. На диво, зал був майже повний - і це при тому, що вона "пайот нє па русскі". Співає португальською, чи радше, діалектом португальської. Португальська чимось нагадує українську - у тих місцях, де хочеться сказати співочо, обов'язково натикаєшся на якусь перечіпку - чи то дивовижний і незбагненний наголос, чи невимовне поєднання фонем. "Кшталт" який-небудь.
Ги-ги. Пригадав, як колись перекладав з португальської - абсолютно її не знаючи. У середині 90-х робив якийсь бразільський серіал для УТ-1 - як редактор і режисер, а перекладав один цікавий чоловік. Ми робили п'ять чи шість серій на тиждень і все було добре, поки УТ -1 не сказало: "А робіть-но, хлопці, удвоє більше, бо нам нічим ефір закривати". Та перекладач удвоє більше робити не міг ну ніяк. Це було б за межею можливостей. Кинувся я шукати по Києву іншого перекладача. Знайшов. У МЗС. Дав йому сценарій... А через кілька днів мені дзвонять... з міліції. Той чолов'яга десь пропав, і я останній, хто його бачив. Ну дуже мене запрошували на допит, ну дуже. На моє щастя, карним розшуком у тому РВВС керував мій однокурсник і друг - згадка про те, що ми з майором З. мешкали в одній кімнаті гуртожитку, якось одразу вгамувала сищицький запал.
А УТ-1 тисне! Давай я шукати ще перекладчів. Знайшов одну солідну даму, зрадів. Вона переклала дві серії і пояснила, що далі перекладати ніяк не може. Що ж робити? І придумав я таке: з португальської перекладав кантюпером на англійську, а вже з англійської ліпив український текст. Слава Богу, герої не залазили у високі матерії, їхні діалоги не виходили за межі звичної серіальної "лірики", тож я сяк-так давав раду. Одне дивувало - чого вони так часто вживають слово phallus? Причому навіть у формі "I'm phallus". Люди з добірного товариства, досі такого слова не говорили, та й теми їхніх розмов ну ніяким чином не могли завертати в генітальну зону... Потім з'ясував: португальске fala - говорити, e falao - я говорю кантюперна програма розцінювала, як обсцентну лексику...
А бабуся все одно співає боса.
Ги-ги. Пригадав, як колись перекладав з португальської - абсолютно її не знаючи. У середині 90-х робив якийсь бразільський серіал для УТ-1 - як редактор і режисер, а перекладав один цікавий чоловік. Ми робили п'ять чи шість серій на тиждень і все було добре, поки УТ -1 не сказало: "А робіть-но, хлопці, удвоє більше, бо нам нічим ефір закривати". Та перекладач удвоє більше робити не міг ну ніяк. Це було б за межею можливостей. Кинувся я шукати по Києву іншого перекладача. Знайшов. У МЗС. Дав йому сценарій... А через кілька днів мені дзвонять... з міліції. Той чолов'яга десь пропав, і я останній, хто його бачив. Ну дуже мене запрошували на допит, ну дуже. На моє щастя, карним розшуком у тому РВВС керував мій однокурсник і друг - згадка про те, що ми з майором З. мешкали в одній кімнаті гуртожитку, якось одразу вгамувала сищицький запал.
А УТ-1 тисне! Давай я шукати ще перекладчів. Знайшов одну солідну даму, зрадів. Вона переклала дві серії і пояснила, що далі перекладати ніяк не може. Що ж робити? І придумав я таке: з португальської перекладав кантюпером на англійську, а вже з англійської ліпив український текст. Слава Богу, герої не залазили у високі матерії, їхні діалоги не виходили за межі звичної серіальної "лірики", тож я сяк-так давав раду. Одне дивувало - чого вони так часто вживають слово phallus? Причому навіть у формі "I'm phallus". Люди з добірного товариства, досі такого слова не говорили, та й теми їхніх розмов ну ніяким чином не могли завертати в генітальну зону... Потім з'ясував: португальске fala - говорити, e falao - я говорю кантюперна програма розцінювала, як обсцентну лексику...
А бабуся все одно співає боса.
УСІ НА БОРОТЬБУ З ЕНТРОПІЄЮ!
Mar. 26th, 2009 09:49 pmЯкось воно так виходить, що бувають у житті періоди, коли все посилено псується й ламається. Самі собою віддираються шпалєри, перегоряють лампочки, відлітає ручка в дверях... Повернення до попереднього стану потребує додаткових затрат енергії. Оце й у мене зараз таке. Згорів світильник у кімнаті, щось ся стало з краном у ванні, випала шухляда з комода, розібрав пневматичного пістика й не зумів скласти... А найгірше - перестав працювати супутниковий тюнер, він же рісівер (по-колишньому - приймач). І лишився я без любого серцю Radio Swiss Jazz... А "Континент" трохи хрипить, бо антена погана...
Пістика мені вже склали за 50 грн. і я цілком готовий до весняного кроу-гантінґу. А тюнер - у ремонті...
БІГЛА ЧЕРЕЗ ГРЕБЕЛЬКУ...
Заніс тюнер-рісівер-приймач у точку на книжковому базарі "Петрівка", в якій такі прилади ремонтують. І по дорозі назад побіжно оглянув базарний асортимент. Не можу претендувати на статистичну достовірність, однак суб'єктивне враження - нове цунамі книжок заліським наріччям. "Тайни войни" у різних інтертріпаціях. "Гонєво" про "крах праекта Украіна". Тоннами. Практично на кожній точці - писиво вурдалака київського глистожлобізму бізіни. Наче їм партком доручив те лайно продавати. Українських книжок різко поменшало. Ні, я їх узагалі не бачив. Єдиний "Швейк" видавництва баби-ґаламаґи. Одначе "Швейк" - це гумор, а гумор - це слово і вправність його вживання... А з цим ні в баби, ні в ґаламаґи якось історично не склалося. Тому книжку навіть не просив показати. Цссс!!!! Нікому не кажіть!
Пістика мені вже склали за 50 грн. і я цілком готовий до весняного кроу-гантінґу. А тюнер - у ремонті...
БІГЛА ЧЕРЕЗ ГРЕБЕЛЬКУ...
Заніс тюнер-рісівер-приймач у точку на книжковому базарі "Петрівка", в якій такі прилади ремонтують. І по дорозі назад побіжно оглянув базарний асортимент. Не можу претендувати на статистичну достовірність, однак суб'єктивне враження - нове цунамі книжок заліським наріччям. "Тайни войни" у різних інтертріпаціях. "Гонєво" про "крах праекта Украіна". Тоннами. Практично на кожній точці - писиво вурдалака київського глистожлобізму бізіни. Наче їм партком доручив те лайно продавати. Українських книжок різко поменшало. Ні, я їх узагалі не бачив. Єдиний "Швейк" видавництва баби-ґаламаґи. Одначе "Швейк" - це гумор, а гумор - це слово і вправність його вживання... А з цим ні в баби, ні в ґаламаґи якось історично не склалося. Тому книжку навіть не просив показати. Цссс!!!! Нікому не кажіть!
КРАЩЕ СТО РАЗІВ ПОЧУТИ
Mar. 25th, 2009 10:31 pmКолись "колега по роботі" розповідала: хтось помилився був номером і потрапив на її телефон. І такий у того хтося був неймовірної краси голос, що колега обімліла. Слово за слово - домовилися зустрітися. Однак в останню мить колега забоялася - бо "хтось" бовкнув дивну фразу: "Баюсь, ви разачаруєцєсь" - і тому дала словесний портрет для ототожнення не свій, а подруги. Пройшла повз місце зустрічі немовби стороння - і вжахнулася своїй ксенофобії. Власник неймовірно красивого баритону виявився корейцем, схожим на ще живого тоді Великого Вождя Товариша Кім Ір Сена... Типаж далекий від київського розуміння ідеалу краси.
Схоже було й зі мною. (Ого! 28 років тому!!!! Жах.) Стою я, лейтенант-"двухґадічнік" у наряді "памошчніком дежурнава па палку". Неділя, пізній вечір, нікого нема, "дєжурний" капітан кудись попхався, я собі читаю "Біологію" Віллі та Детьє - і тут дзвонить міський телефон. Я відповідаю "как напісано в настаящем уставє". А зі слухавки - невимовний, неповторний, нечуваний дівочий голос. Фея, Льореляй, Алєся, Княжна Тараканова. Бездоганна, літературна, російська мова - на тлі звичного мені смілянського арґо відставних майорів. Дві години інтелектуального дискурсу (ги! тоді таких слів не було - та все ж) - і домовляємось про побачення. На перше травня в мене вихідний, аж півдня. Запрошую в гості. Руммейт Василь ("самий умний із баранов старший лєйтєнант Таранов", як придумали про нього солдати) буде зі своєю ґерл-френдою, а я приведу Прекрасну Незнайомку. І от стою я на порожній зупинці з огірком у руці, щоб легше було мене ідентифікувати. І приходить один автобус - нікого нема. І другий - нема. І третій. Четвертий. Підходить п'ятий. Одчиняє двері, стоїть. Нікого нема. Нема, нема... І тут з нього вилазить ТАКЕ! Метр п'ятдесят на зріст і стільки ж завширшки, руки стирчать у боки, але все одно аж до колін... Чорне кремплінове пальто й ноги в білих гольфах розчепірились пальцями з босоніжок... А пика... навіть у хмарний першотравневий вечір - МОТОРОШНО!!!! Чого я той огірок швиденько не з'їв?!!! Але ж я чемний, вихований (тобто слабкохарактерний) - і веду її додому. На квартиру. Іти треба повз мою в/ч. Оце, думаю, як побачать з вікон казарми солдати - все, хана, розвал дисципліни, крушеніє єдіноначалія, підрив авторитету і суїцид з табельної зброї. "Ідіть, - кажу, - вперед, я мушу на секунду забігти в частину" Забіг на КПП, переждав, поки ВОНО зайшло за ріг, вибіг, догнав... Заходимо в двір. Пильний, розумний, безстрашний сенбернар Джульбарс, який усіх, крім ротного Чєрнова, зустрічає лютим гавкотом, жалібно заскавчав і поліз у будку... Відчиняю хатні двері, пропускаю цю Єті вперед... Посеред хати стіл, за столом Таранов шинкує огірки на салат, і очі в нього стають мов блюдця, і ніж судомно ріже повітря... А його краля тихо-тихо рачки виповзає в сусідню кімнату й там, давлячись подушкою, регоче, аж синіє. На кутні б ти реготала. Ох... Мовчки просидів я за святковим столом, мовчки провів почвару до автобуса... Заходячи в автобус, вона сказала: "Ви мнє, канєчьно, уже нє пазванітє..." Вгадала.
До чого це я? А. Нарешті знову почав слухати Rammstein та Pink Floyd. Кілька років не міг одійти од їхнього мудацького відео. Очі б мої не бачили.
Примітка: "кримплін" або "кримплен" - страшенно модний років за сім до описуваних подій різновид пластмаси, що йшов на виготовлення одягу.
Схоже було й зі мною. (Ого! 28 років тому!!!! Жах.) Стою я, лейтенант-"двухґадічнік" у наряді "памошчніком дежурнава па палку". Неділя, пізній вечір, нікого нема, "дєжурний" капітан кудись попхався, я собі читаю "Біологію" Віллі та Детьє - і тут дзвонить міський телефон. Я відповідаю "как напісано в настаящем уставє". А зі слухавки - невимовний, неповторний, нечуваний дівочий голос. Фея, Льореляй, Алєся, Княжна Тараканова. Бездоганна, літературна, російська мова - на тлі звичного мені смілянського арґо відставних майорів. Дві години інтелектуального дискурсу (ги! тоді таких слів не було - та все ж) - і домовляємось про побачення. На перше травня в мене вихідний, аж півдня. Запрошую в гості. Руммейт Василь ("самий умний із баранов старший лєйтєнант Таранов", як придумали про нього солдати) буде зі своєю ґерл-френдою, а я приведу Прекрасну Незнайомку. І от стою я на порожній зупинці з огірком у руці, щоб легше було мене ідентифікувати. І приходить один автобус - нікого нема. І другий - нема. І третій. Четвертий. Підходить п'ятий. Одчиняє двері, стоїть. Нікого нема. Нема, нема... І тут з нього вилазить ТАКЕ! Метр п'ятдесят на зріст і стільки ж завширшки, руки стирчать у боки, але все одно аж до колін... Чорне кремплінове пальто й ноги в білих гольфах розчепірились пальцями з босоніжок... А пика... навіть у хмарний першотравневий вечір - МОТОРОШНО!!!! Чого я той огірок швиденько не з'їв?!!! Але ж я чемний, вихований (тобто слабкохарактерний) - і веду її додому. На квартиру. Іти треба повз мою в/ч. Оце, думаю, як побачать з вікон казарми солдати - все, хана, розвал дисципліни, крушеніє єдіноначалія, підрив авторитету і суїцид з табельної зброї. "Ідіть, - кажу, - вперед, я мушу на секунду забігти в частину" Забіг на КПП, переждав, поки ВОНО зайшло за ріг, вибіг, догнав... Заходимо в двір. Пильний, розумний, безстрашний сенбернар Джульбарс, який усіх, крім ротного Чєрнова, зустрічає лютим гавкотом, жалібно заскавчав і поліз у будку... Відчиняю хатні двері, пропускаю цю Єті вперед... Посеред хати стіл, за столом Таранов шинкує огірки на салат, і очі в нього стають мов блюдця, і ніж судомно ріже повітря... А його краля тихо-тихо рачки виповзає в сусідню кімнату й там, давлячись подушкою, регоче, аж синіє. На кутні б ти реготала. Ох... Мовчки просидів я за святковим столом, мовчки провів почвару до автобуса... Заходячи в автобус, вона сказала: "Ви мнє, канєчьно, уже нє пазванітє..." Вгадала.
До чого це я? А. Нарешті знову почав слухати Rammstein та Pink Floyd. Кілька років не міг одійти од їхнього мудацького відео. Очі б мої не бачили.
Примітка: "кримплін" або "кримплен" - страшенно модний років за сім до описуваних подій різновид пластмаси, що йшов на виготовлення одягу.
РОК-Н-РОЛ!!
Mar. 18th, 2009 09:49 pmДублюю зараз фільм The Boat That Rocked, котрий у нашому прокаті називатиметься "Рок-хвиля" (назви не я придумую). Про піратську радіостанцію у водах Півніічного моря. Були такі в 60-х роках навколо Британії, вели з-поза територіальних вод музичне мовлення. Веселий, іноді з сентиментальною сльозою, зроблений за всіма кінщицькими правилами, фільм. Багато-багато чудової музики. Постараюся зробити добре.
Таки не дарма згаяв вечір, розсилаючи депутатам від А до Д листи про одеське побоїще. І хоч відповів тільки помічник Оксани Білозір, а решта проігнорували, та все ж - здійнятий вихор дав певні результати: http://www2.maidan.org.ua/news/download_thread.php3?bn=maidan_free&thread=1237275910&trs=-1
7-03-2009 10:45, kotygoroshko
Марков в бігах
7-03-2009 10:45, kotygoroshko
Марков в бігах
свободівці знову подали на Маркова в суд, міліцію і ще куда треба
Марков на першу повістку не з*явився
вдруге за ним вже прийшли, Марков бився в істериці, що йому не можна в ізолятор, бо він живим звідти не вийде (стукач плюс конкуренти)
СБУ тисло на міліцію, вимагаючи дій (Маркова дахує Луценко і Юля)
при затриманні з ним трапився серцевий напад і його забрала в лікарню "Інто-Сана", з відки він втік і переховується в невідомих місцях, можливо в стилі Зварича
Аж не віриться...
АНТОНІВ ОГОНЬ
Mar. 9th, 2009 07:23 pm"Тачки" дійшли вже й до телевейзміра. Сьогодні показувало їх "1+1". Учора, намагаючись уловити анонець і визначити, чи мої, чи "1+1" перетанцювало по-своєму, як любило колись, при Чернілевській, я кілька разів навмання вмикав ЧМО-радіо на частоті цього телеканалу. Я підозрював, що телебачення здеградувало далі ніде, проте виявилось, що я помилявся. Ще є де - визначається навіть на слух, без картинки. Це вже не просто деградація, це синьогнійна інфекція, це газова гангрена...
ВІЙСЬКОВО-ПОВІТРЯНА ДРАКОНКА
Mar. 6th, 2009 12:18 am"Барвінок" надрукував мою казочку з такою назвою. Першу частину. Малюнки - супер-дупер-кайфові! Малювала Т.Костецька. Я її не знаю - ганьба мені! Чудова художниця.
Коло одного села була військова база. Військова база – це таке обгороджене колючим дротом місце, куди генерали заганяють солдатів, щоб ті там жили й зберігали зброю. На військовій базі коло одного села солдати зберігали ракети та яйця драконів. Яйця драконів створили учені в таємному інституті, щоб, як спалахне війна, зарядити ними ракети й стрельнути за далеке море у ворожу країну. Там з яєць мали вилупитися дракони й поїсти у ворожій країні всіх правителів. Одначе війна не спалахнула, цар нашої країни проторгувався й дуже збіднів. Через те перестав видавати солдатам зарплатню. Солдати мусили харчуватися салом – а на кожній військовій базі обов’язково є свиноферма, тому сала було вдосталь. Проте не було хліба. А сало без хліба дурне, тож солдати вимінювали хліб за ракети, смажили на салі яєчню з драконячих яєць і їли з хлібом. Та незабаром і ракети, і сало, і драконячі яйця закінчились. Солдати ще трохи посиділи голодні, а потім розійшлися хто куди. Селяни з одного села змотали з-навколо бази колючий дріт і пообгороджували собі городи. А потім почали розбирати військову базу на цеглу й будувати з неї курники. Однак селяни не знали, що солдати поїли не всі драконячі яйця. Одне яйце випадково закотилося в куток і його засипали гноєм зі свиноферми. На сонечку гній розігрівся, яйцеві стало тепло й добре і з нього вилупилася маленька драконка.
Далі - в журналі.
Коло одного села була військова база. Військова база – це таке обгороджене колючим дротом місце, куди генерали заганяють солдатів, щоб ті там жили й зберігали зброю. На військовій базі коло одного села солдати зберігали ракети та яйця драконів. Яйця драконів створили учені в таємному інституті, щоб, як спалахне війна, зарядити ними ракети й стрельнути за далеке море у ворожу країну. Там з яєць мали вилупитися дракони й поїсти у ворожій країні всіх правителів. Одначе війна не спалахнула, цар нашої країни проторгувався й дуже збіднів. Через те перестав видавати солдатам зарплатню. Солдати мусили харчуватися салом – а на кожній військовій базі обов’язково є свиноферма, тому сала було вдосталь. Проте не було хліба. А сало без хліба дурне, тож солдати вимінювали хліб за ракети, смажили на салі яєчню з драконячих яєць і їли з хлібом. Та незабаром і ракети, і сало, і драконячі яйця закінчились. Солдати ще трохи посиділи голодні, а потім розійшлися хто куди. Селяни з одного села змотали з-навколо бази колючий дріт і пообгороджували собі городи. А потім почали розбирати військову базу на цеглу й будувати з неї курники. Однак селяни не знали, що солдати поїли не всі драконячі яйця. Одне яйце випадково закотилося в куток і його засипали гноєм зі свиноферми. На сонечку гній розігрівся, яйцеві стало тепло й добре і з нього вилупилася маленька драконка.
Далі - в журналі.
ЗУБРИТЬ ДІД АНГЛІЙСЬКУ МОВУ...
Mar. 4th, 2009 03:48 pmСин у школі вивчає німецьку. Я в нього перевіряю домашні завдання. Виявляється, ще дещо пам'ятаю. Хоч і дуже-дуже мало. Артиклі геть позабував. А дев'ять же років вивчав - у школі і в університеті. І дуже любив. Ферштейн Зі дойч Ґешпрех? Найн!
Пригадую, як перемкнуло на англійську. На третьому курсі нас, хлопців, поселили в гуртожиток, здається, номер 8, кубло іноземних студентів, що навчалися на підготовчому відділенні. У нашій кімнаті жило двоє ніґерійців - Джон та Майкл. Вони не знали ні слова жодною зі знайомих нам мов - і віце верса. Зате знали англійську. Спілкувалися ми пальцевим методом - показували на якийсь предмет і промовляли його назву. Ми - російську чи навіть українську, вони - англійську. Записували, жадібно запам'ятовували. Навіть цілі фрази: "Тейк ди блюм анд свіп ди фло". Не обходилось без певних непорозумінь, скажімо, кинуте з пересердя "гімнюк" найджірійці сприйняли, як похідне від заліського "умний", і казали: "О, я умнюк, я умнюк!"
Тяжко було на зайняттях з німецької - плутав слова, граматичні конструкції...
Через багато років довідався, що правильно було казати не "Тейк ди бЛюм анд свіп ди фло", а "Take the BRoom and sweep the Floor". Йорубаський акцент чи віддяка за "умнюка"?
У сусідній кімнаті мешкали хлопці з Лаосу. "Лаосєци". Ці й англійської не знали, і російська їм не йшла. Усе спілкування вкладалося в кілька фраз: "Как сісань?" - тобто "Как жизнь?" Відповідей було кілька: 1) "Тайселоу"; 2) "Отен тайселоу" - "Тяжело" та "Очень тяжело". Хоч бувало, що жилося їм добре: "Тентлівава пута" чи навіть "Отен тентлівава пута!" ("Счастливого пути" та "Очень счастивого пути"). А бувало, що взагалі життя буяло, особливо, коли одержать листа з дому чи п'ятірку: "Плієтнава апетіта" та "Отен плієтнава апетіта!" За те, що я їх по дружньому перекривляв і малював не менш дружні шаржі, "лаосєци" казали на мене "Ба гггукі!", де слово "ггукі" означає "хамелеон". У Лаосі хамелеон не символ мімікрії та пристосуванства, а навпаки, так називають людину, в якої довгий, гострий і влучний язик.
Пригадую, як перемкнуло на англійську. На третьому курсі нас, хлопців, поселили в гуртожиток, здається, номер 8, кубло іноземних студентів, що навчалися на підготовчому відділенні. У нашій кімнаті жило двоє ніґерійців - Джон та Майкл. Вони не знали ні слова жодною зі знайомих нам мов - і віце верса. Зате знали англійську. Спілкувалися ми пальцевим методом - показували на якийсь предмет і промовляли його назву. Ми - російську чи навіть українську, вони - англійську. Записували, жадібно запам'ятовували. Навіть цілі фрази: "Тейк ди блюм анд свіп ди фло". Не обходилось без певних непорозумінь, скажімо, кинуте з пересердя "гімнюк" найджірійці сприйняли, як похідне від заліського "умний", і казали: "О, я умнюк, я умнюк!"
Тяжко було на зайняттях з німецької - плутав слова, граматичні конструкції...
Через багато років довідався, що правильно було казати не "Тейк ди бЛюм анд свіп ди фло", а "Take the BRoom and sweep the Floor". Йорубаський акцент чи віддяка за "умнюка"?
У сусідній кімнаті мешкали хлопці з Лаосу. "Лаосєци". Ці й англійської не знали, і російська їм не йшла. Усе спілкування вкладалося в кілька фраз: "Как сісань?" - тобто "Как жизнь?" Відповідей було кілька: 1) "Тайселоу"; 2) "Отен тайселоу" - "Тяжело" та "Очень тяжело". Хоч бувало, що жилося їм добре: "Тентлівава пута" чи навіть "Отен тентлівава пута!" ("Счастливого пути" та "Очень счастивого пути"). А бувало, що взагалі життя буяло, особливо, коли одержать листа з дому чи п'ятірку: "Плієтнава апетіта" та "Отен плієтнава апетіта!" За те, що я їх по дружньому перекривляв і малював не менш дружні шаржі, "лаосєци" казали на мене "Ба гггукі!", де слово "ггукі" означає "хамелеон". У Лаосі хамелеон не символ мімікрії та пристосуванства, а навпаки, так називають людину, в якої довгий, гострий і влучний язик.
Закінчив перекладати для "Фоліо" новий роман Дяченків "Цифровий". Не люблю перекладати з заліського наріччя - страшне! Але не міг відмовити з пошани. Дяченки - талановиті письменники, що й казати. І дуже плодючі, що в наш час необхідно, якщо хочеш бути письменником. Пишуть конкретно на експорт у Залісся. Прізвища заліські, діія відбувається в Машкаві, в Піцєре етс. Погодилися робити "локалайз": замість Самари будуть Чернівці, масквічі стануть киянами тощо. Здивувало: Дяченки справляють враження людей, що не особливо дружать навіть з ел.поштою, а тут - така кантюперна, ґеймерська термінологія, таке знання фішок та особливостей, наче вони років по п'ять провели в кантюперних клубах безвихідно. Цікаво вийшло.
ВРУЧИЛИ ПРЕМІЇ
Feb. 26th, 2009 11:01 pmСьогодні сумували. Себто підводили (чи підбивали?) підсумки конкурсу "Золотий лелека". На кращу дитячу книжку. Книжки були, звісно, так собі. Жодного генія конкурс не вилущив з плевел. Та все ж. За третє місце люди одержали по тисячі гривень, за друге - здається, дві чи три, за перше - п'ять тисяч гривень. Таке. Не проживеш з письменницького хисту. Це ж книжку треба кілька місяців писати, в кращому разі рік чекати, поки вийде (накладом аж 3 тисячі примірників)... І одержати скільки? Тисячі три гривень? Не дивно, що такі, як Сергій і Марина Дяченки пишуть на експорт.
