РЕВЕ ТА СТОГНЕ

[zieg]

Панство, а хто отак зразу, без словників, відрухово, перекладе солов'їною назву великої американської ріки Mississippi? Не соромтесь, це не для того, щоб з вас поглузувати. Це для науки! І вже написавши, подивіться у словник. Після! Не ДО! Для науки!

Comments

[diversey-ua.livejournal.com]

ну називають її в америці - велика ріка, може то і є переклад?

[nehrebeckyj.livejournal.com]

Е! Не викручуйтесь. Напишіть це слово на букву "М". Маю наукову цікавість - як ІНТУЇЦІЯ спонукає його писати.

[diversey-ua.livejournal.com]

ах ви в етом смислє? :)))

я б писав "місісіпі", інтуїтивно
чесно кажучи навіть не знаю, як воно пишеться зараз

[b0ris.livejournal.com]

місісіпі

[morganajan.livejournal.com]

Міссісіпі

[maryxmas.livejournal.com]

Місісіпі.

[jaroguara.livejournal.com]

Міссісіпі

[marmuletka.livejournal.com]

Місісіпі

[mickron.livejournal.com]

мізісіпі? )

[lentadruziv.livejournal.com]

Міссісіпі

[maksymus.livejournal.com]

Це вона сьогодні американська Mississippi. А коли назва потрапила до російської мови (перша половина XVIII ст.), це були ще іспанські чи французькі території. Відповідно, назва річки потрапляла до російської не через англійську, а через популярніші тоді європейські мови, де подвоєння варіювалося. Потім з російської Міссісіпі і в українській.

Наприклад, переклад з німецької 1765 «Описание земель Северной Америки» (Штати підійдуть до річки тільки в 1783 році):

[nehrebeckyj.livejournal.com]

Та зрозуміло, що слово проникло через заліську говірку. Але навіщо подвоювати саме перше С, а не П, не друге С?

[maksymus.livejournal.com]

З тєї ж причини, з якої ми взагалі подвоюємо запозичені назви, — традиція. Посередництво при потраплянні завжди задає подальшу історію слова. Наприклад, чому ми кажемо пляшка, а не плашка? Тому що..., можна розібрати, чому. Або просто вживати як українське, зовсім не переймаючись іноземними мовами. Так і в цьому випадку, назва потрапила до української з подвоєнням першого С, а не другого. Міссісіпі — це вже наша українська назва тієї річки. Про англійське написання взагалі не варто згадувати, пересічний українець не зобов’язаний знати латинку, щоб перевіряти написання свого слова за сучасним написанням в чужій мові.

Традиція це потужний чинник, який зберігає історичну єдність мови. Вона убезпечує від витрачання зусиль кожним поколінням на перезапозичення. От на Заліссі це зрозуміли давно, тому за свою говірку можуть не перематися, на відміну від нас.

[nehrebeckyj.livejournal.com]

Здається мені, що більшість мовців нічогісінько не знає ні про традиції, ні про історичну єдність мови. Їм просто незручно щоразу тяжко мучитися, згадуючи, де в Місіпісі два "с". Від деяких традицій корисно відмовлятися, і для відмови від зайвих подвоєнь навряд чи потрібні додаткові зусилля. Якщо писати Місісіпі, а не Міссіпі (і, боронь Боже, не Міссисипі), то навряд чи хтось переплутає цю річку з Іртишем.

[maksymus.livejournal.com]

>Їм просто незручно щоразу тяжко мучитися...

Це слушний довід, від спрощення. Приблизно так, зверненням до темного селянина виправдовували зміни завжди. Мовляв, не зрозуміє чогось (чи дієприкметників, чи інтернаціоналізмів, чи книжних суфіксів). Цей же аргумент вживають і коли намагаються поширити «правило дев’ятки» на власні назви. Теж полегшення запам’ятовування, адаптація. Ота Місисипі, а зовсім не Місісіпі, і стане наслідком відмови від традиції. Бо при спрощенні «дев’ятка» завжди йде поруч з неподвоєнням.

[nehrebeckyj.livejournal.com]

Я розумію, що «Грамматіки славєнския правилноє Сvнтаґма» - найкращий посібник з правопису, одначе життя іде, і не тільки темний селянин плутається в дефісах, комах і подвоєннях. Знаєте, прожити на світі півстоліття, щодня по кільканадцять разів гортати словники, довідники, правопис - і все одно щоразу знаходити нове й чудернацьке... Навіщо? Який сенс? Чи не краще присвятити життя якійсь продуктивнішій справі? Ну яка різниця - Керолл чи Керол? Між іншим, доктор Німчук у проєкті найновішого, слава Богу, замороженого, правопису пропонував писати Міссисипі - подвоєння йому не завадило.

[maksymus.livejournal.com]

Я гортаю ті ж словники та довідники лише якусь третину століття, і в мене теж немає однозначної відповіді. А от відчуття є. Подвоєння в назвах, на мою скромну думку, інтелектуалізує текст, залишає іншомовні назви трохи неадаптованими, чужими. Керрол, може, і не продемонструє якусь різницю, а от Руссо чи Мілль вже не так виглядають без подвоєння. Якщо хоч частина іншомовних власних назв з дає такий ефект, подібно до тієї ж піци, то варто подвоєння зберігати.

[nehrebeckyj.livejournal.com]

Авжеж, варто мати кожне слово розглядати окремо, лишаючи загальний підхід - спрощувати. Може, Руссо й ГоЛЛандію лишити, проте ДжеФФерсон, Ллойд, Бессарабський - навіщо? Існує така прикра тенденція - як написано, так і читати. Народ мучитиметься, викручуватиме язики, але намагатиметься читати "д-жефуферсон", "лулойд", "бесисарабський", "міліль", плюючи через незнання на те, як воно має читатися. Я 17 років працюю з акторами, професіоналами - і тільки одиниці з них спроможні запам'ятати основні правила ортоепії. Ні! Якщо написано 50 - воно прочитає "п'яТуДесят", якщо 60 - то буде "шісТуДесят" тощо. Може, не бути нам снобами і все-таки спрощувати?
Геть правило "дев'ятки"!

[nezkor.livejournal.com]

міссіс Сіппі