Журнал о.Негребецького

Друзі, опитування, потрібно для роботи - ви знаєте, що таке тайм-шер? Відповідайте тільки "так" і "ні", бо я знаю, що це.

Уже й у нас не вдається зайти на Кавказцентр. Тільки через проксі. Одначе! Заліський Мордор насувається.

Прочитав щойно книжку: Йозеф Оллерберг, НЕМЕЦКИЙ СНАЙПЕР НА ВОСТОЧНОМ
ФРОНТЕ 1942-1945. Нічого подібного про війну я не читав. Хіба що у Герберта Велса є якась не фантастична річ - давно було, забув назву, але враження лишилося. Можливо, ще кіно "Сотніков". Але то вигадка, а це - правда. Мемуари.
Нащупывая дорогу в полутьме тоннеля, примерно через пятьдесят метров они обнаружили с трудом различимую выемку в стене, откуда невыносимо воняло. Им понадобилось некоторое время, чтобы привыкнуть к темноте. И тогда перед ними предстала ужасающая картина. В углу на корточках бок о бок сидели двое русских. А неподалеку от них — тщательно законсервированные останки двух человеческих тел, лежащие на ящиках для патронов. Консервировали их, явно закоптив над огнем. В другом углу за кучей экскрементов лежали их кишки, которые уже начали разлагаться, и обгрызенные кости. Трясясь от отвращения, один из стрелков, немного умевший говорить по-русски, спросил у двоих уцелевших, что произошло. Они ответили, что их, тридцать пять бойцов, оставили в этом тоннеле, когда русские отступали, со строгими указаниями оставаться в укрытии и удерживать позиции до начала контратаки Красной Армии. Шел месяц за месяцем, но контратака не начиналась, и у них очень
скоро закончилось все продовольствие. Офицер, остававшийся с ними, тем не менее настаивал, чтобы они следовали приказу. А когда многие солдаты стали требовать немедленного отступления, он застрелил двух самых молодых (им было всего по шестнадцать лет), чтобы удержать остальных. Он хладнокровно убил их выстрелами в шею, а затем под дулом пистолета приказал остальным выпотрошить их, расчленить тела и коптить их над огнем. Он заставил солдат разделить печень трупов и съесть ее сырой. Следующие несколько недель они ощущали себя людьми, преступившими человеческий закон. И они даже не думали о сопротивлении офицеру, потому что их сержант и два младших сержанта были на его стороне и охраняли все ящики с оружием. Со временем тела были съедены, и офицер безжалостно застрелил еще одного самого молодого солдата. Через несколько дней после этого атака русских отбила тоннель, что обязало группу перейти к действию.
Пока стрелок, знавший русский, переводил остальным этот рассказ, другого немецкого солдата начало тошнить от переполнившего его отвращения. Когда он снова смог дышать, он закричал: «Вы грязные ублюдки!» — и выстрелил из своего пистолета-пулемета МР40. Им не верилось, в их глазах была паника, оба русских пристально смотрели на свои изрешеченные пулями тела, пока кровь с пеной не хлынула из их потрескавшихся, уже безмолвных губ. Их тела вздрогнули в последний раз, и жизни оборвались. «Уходим отсюда, ребята», — заорал командир отряда, и они ринулись обратно, покидая этот кошмар. Выйдя из тоннеля, они не могли надышаться свежим воздухом.

"Янукович - за язик, Табачник - за собак".
Сам не вимовлю. Замість "собак" матюк виходить.

"Янукович за язик, за науку - Табачник".

"Табачник заникав нік Януковича".

"Янукович - Язикович, Азаров - хозарин".

"Пахльовській - премія, Пахлові - прем'єрство".

Я жив у хаті під солом'яною стріхою і без електрики, а найбільшою розвагою було дивитись, як буксує в грязюці колгоспна вантажівка. Бр-р-р!
Вгадайте де я.

Мій малий раптом захотів співати. Почав ходити у співочий гурток. Вони там готувались до якогось районного конкурсу, і кілька днів тому той конкурс відбувся - поряд з нашим домом, у Дитячому будинку творчості Дніпровського району. Ну і я, звісно, забіг. Наших дітей поставили виступати найпершими. Давай вони на сцені виспівувати веснянки, водити танок, читати віршики. І раптом посеред виступів тітка, яка досі ходила туди-сюди, давала ценньіє указанія і всяческі рукаваділа падчіньоннимі, схоплюється й починає репетувати. Діти (першокласники) остовпіли, батьки пороззявляли роти. "Хто це допустив! Що ви підготували! У нас вокальний конкурс, а ви що показуєте?!" Батьки їй давай неголосно говорити, що, мовляв, дочекайтесь закінчення виступу, навіщо ж так обламувати дітлахів, це непедагогічно. А тітка не вгамовується, верещить. Я не стримався, підійшов, прошу її не заважати дітям. Ні, не змовкає. Довелось відьмою назвати - і тільки після цього вдалося малим закінчити виступ.
Виявилось, що вона на бідну вчительку, яка на ентузіазмі, без оплати, веде співочий гурток, понаписувала кляуз - директорці школи, завучу, ще комусь. Доведеться завтра йти воювати.
Ну чому всяке гівно лізе ламати дітям психіку? Зі своїми експериментуй, не займай чужих.