zieg | МІЙ МАЛЕНЬКИЙ ДРУГ (Reply)

Коли я ще не боявся автомобілів, я любив мандрувати по Вкраїні на велосипеді. Наприклад, на 2-3 дні з'їздити в Трахтемирів - тоді ще не було там ні Бакая, ні Слонєвського. На велосипеді легше, швидше й зручніше, ніж пішки - і переконливіше, ніж на машині, бо більше бачиш і більше сприймаєш. Одне погано - коли заїжджаєш у якесь село, за тобою одразу з гавкотом починає бігти зграя собак, намагаючись гризнути за п'яти, а то й вище. І отоді пневматичний пістолет вельми виручає, бо собакам не подобається, коли в них влучає маленька жалка кулька і вони відстають. Щоб зброя була під рукою, я пристроював її між кермом і прив'язаним до нього спальником. І от... Їду я вже з Трахтемирова, заїжджаю в містечко Українка. Неділя, базарний день, центральна вулиця, повно людей. Назустріч мені поволі їде міліцейський "бобік". І треба ж - наїжджаю на камінчик, струс, пістоль у кобурі, так як на знімку, випадає з-під спальника, летить на асфальт, крутячись, плазом ковзає прямо під колеса ментам. Не побачити, що це, вони просто не могли. Ну, думаю, попав. І що ж?...
Їхній "бобік" робить елегантний маневр, об'їжджає мою так схожу на справжню іграшку і їде собі далі.