zieg | Recent Entries

У зв'язку з 90-річчям Бориса Патона згадалась давня історія. Так вийшло, що на нашому курсі навчалася його дочка Женя. Курсові недалекого розуму іногородні пройдисвіти і "хлєстакови" чомусь вирішили, що їм вистачить чарів скорити Женіне серце. І на початку дуже коло неї увивалися. Один Василь навіть зумів напроситися в гості - не знаю, що він для цього був вигадав, але в гостях у Патона побував. І треба ж такому статися - у них з Борисом Євгеновичем виявилися однакові капелюхи. І Василь випадково взяв не свого, а патонівського, капелюха. І помітив помилку аж у гуртожитку. Зрозуміло, весь гуртожиток збігся міряти й дивитися в дзеркало. Та бронзовий на колір капелюх був якогось велетенського - 60-го чи й більшого - розміру, й нікому не прийшовся.

Василь згодом став бомжем і вмер на клумбі під Жовтневою лікарнею. А Борисові Євгеновичу - 90.

P.S. Я капелюха не міряв. Не дотовпився.

P.P.S. Знаю, що т.зв. "шапка Мономаха" - фальшива татарська тюбетейка, а Володимир Всеволодович ніяким Мономахом не був.

Дванадцять років вірою й правдою служив радіотелефон "Panasonic". З автовідповідачкою. А сьогодні не витримав психологічного тиску фінансової кризи - накрився. Мчу в найближчий магазин електроніки - "Сіті-ком", під "Дитячим світом". Так і так, хочу радіотелефон, з автовідповідачкою, щоб чіплявся на стіну. Продали мені такий телефон. Теж "Panasonic". Приїжджаю додому, встановлюю, заглиблююсь в інструкцію... і: "Оповіщення автовідповідача звучатимуть лише російською мовою". Ля! Так і кажу. Сідаю в машину, мчу, здаю. Їду на Петрівку . А вже 20:30. Відкритий тільки... "Сіті-ком". Іду, вибираю, допитую продавця, чи є ж українська мова. Запевняє, що є в телефонах "Panasonic" (!!!). Приїжджаю додому - "Оповіщення автовідповідача лише російською мовою". Це при тому, що на дисплеї можна вибрати і російську, й українську, й турецьку. Слава Перуну, можна записати своє привітання, своїм рідним голосом, однак усе одно функції відповідача звучать заліським наріччям: "У вас адно новає саапщєніє". Ля! ля! ля! ля! Ну що вам, падлюки, важко було записати не тільки московську тітку, а турецьку, українську, казахську тіток, щоб я МІГ ВИБРАТИ! І після цього якісь мерзотники сміють виводити "невольницькі плачі" про утиски їхнього узкава язика? Бо, бач, у кінотеатрах, у які вони після краху комунізму ніколи не ходили й не ходитимуть, "сплашноє блювання" і "дерьмова". До речі, вранці в кіоску з українських газет була тільки "Україна молода". Навіть жовту "Газету по-українськи", яка була доволі популярна, воріженьки якимось робом знищили. О. КПК іще хотілося - а вони "лише російською мовою". І автонавігатор. Ні. "Лише російською мовою". Бо україномовних водіїв просто не існує в природі. Щоправда Мітак Міо та LG буцімто мають українське меню. А от найкращі, "Ґармін" - "лише російською мовою". Українцям - другий сорт. І популярна програма Ай-Ґоу - "лише російською мовою". Навіть просту "Віндовз" годі купити українською. Ну не можу я й кіна перекладати, і "Віндовз" українізувати, і Ай-Ґоу писати. Не подужаю. Згадую слово й почуття, яким пронизана творчість мого землякаТараса Григоровича. Але поки що не скажу.

Переглядав останню, т.зв. фінальну версію м/ф "Пригоди Десперо". На початку дві з половиною хвилини йдуть квітчасті хитромудрі титри - прізвища голівудських акторів, які озвучували м/ф. Як у "Шреку" - то з черв'ячків прізвище, то з гіменця. І Дастін Гофман, і Кевін Кляйн, і Сіґурні Вівер. От тільки - на хвіга? У всіх країнах голоси цих Гофманів та Віверів ретельно зітруть і запишуть своїх Чіполіні, Цибульських, Цибуленків. Стільки "кретиву" собаці під хвіст.

Коли писали масовку, пропустили одну репліку. І вписали її без мене, а на ходу "поредагували". Вийшло щось таке: "За хряка - 20, за свиню - 15"... У мене трохи серце не стало - який хряк?!!! Чистісінької води москалізм! Біда з цим "узкоязичним насєлєнієм", яке навіть не підозрює, що "хряк" - це "кнур". І нічого вже не вдієш, звукові доріжки пішли на мікс...

На початку 70-х кияни, що говорили київським варіантом заліського наріччя, не знали слова "хряк". Щоб подражнити заліськомовних, я, бувало, питав: "А що таке хряк? А що таке мякіна у приказці "Стрєлянава варабья на мякінє нє правідьошь"?" "Мякіну" ще відгадували - мовляв, хлібна м'якушка (хоч насправді - полова), а про хряка годі було й питати. І ти бач, як за неповні 40 років усі охрячились. До речі, ніхто тоді не казав "скамєйка", а тільки "лавачка". Була не "трьошка", а "траячка", не "баяришнік", а "гльод". А як тепер?

http://ictv.ua/ukr/news_ictv.php?news_id=120482

15 листопада на ICTV відбулась всеукраїнська телепрем’єра фільму «Астерікс на Олімпійських іграх». Комедія отримала високі показники та стала одним з лідерів суботнього прайм-тайму серед українських телеканалів.

Ефір 15 листопада пройшов з часткою 15,32% та рейтингом 5,25 (по аудиторії 14-49, в містах з населенням 50 тисяч +).

І ото всякі пугачі влаштовували шухер-мухер та політичні провокації, замість узяти й гарно продублювати ще торік.
А хто його зробив, га? А я. Надія Бойван переклала, я наваяв синхронний текст і зрежисерив. 15 акторів, Олексій Вертинський у ролі Брута - блискучий. Класно вийшло, самому подобається.

Витяг з купи давно не слуханий диск Деміса Петровича Русоса. В МП3 - понад сто творів. І кілька годин слухав. І дійшов висновку, що практично всі пісні - кайфові. Потім подумалось - а кого б іще я міг слухати без перемотки? Навіть "Бітлз" - не все. Що вже казати про вітчизняних... Хоча... Стоп, стоп! Бурмаку раніше слухав усе. А от у "Саундтреках" не сподобалось, як вона переспівує чуже. Коли Ірина Білик ще не була Билык, один її альбом - де "Чорний ангел прилетить" - усе було класне. Був такий Юрко Юрченко - його альбом був чудовий, навіть про Анжеліку. Не захотів бути принцьом - став ніким. О, навіть Лама, як ще була "Магією" - її бум-ца-ца магнітоальбом годився для безперевних, без прокруток, гоцалок.

Треба буде зліпити вінегрет-диск з бест-м'юзіки. Трохи "Пінк Флойду", "Лед Зепеліну", "Бітлз", "Форінер", Енні Ленокс дві пісні... і "Рамштайну" грамульку.

Якийсь дурко співає по радіо: щось там "грозами, грозами, Небо плаче сльозами, сльозами". СЛІЗЬМИ, дебіле, СЛІЗЬМИ.

Урочисто проголошую: всякий "поет-пісняр", що римує "кохання - бажання", "кохання - зітхання", "кохана - жадана", "очі - ночі", є цілковито безнадійний клінічний уриноцефал. Так само й співак чи співуха, які це співають.

Певний час вегетеріанствував. Ну не те щоб, але. Та оце занесло на якийсь москвинський форум, де спадкоємці Пытошного приказа вправляються у відмінюванні слів "хахлятский" та "сало". Спокушений заліською опричниною, пішов на базар і купив чвертку сальця. Вдома посолив, урізав житнього хлібця, часничку взяв... І їм. Підходить найменший син, п'яти років: "Тату, дайте й мені". Дав. Малий з'їв. "Таке оце біле добре, - каже. - А як називається?"

От недогляд національного виховання.

Дивна публіка мешкає в моєму будинку. Ніби й нормальні люди, але мають цікаву особливість. Наприклад, зламається в під'їзді ліфт - і всі ходитимутьь пішки на свій поверх, але ніхто не провідомить про поламку в ЖЕК. Чомусь жеківська диспетчерка про несправний ліфт довідується тільки від мене. Кілька років тому в нашому дворі періодично горів сміттєзбірник. І ніхто - НІХТО! - Ніколи! - крім мене - і не думав викликати пожежників.

Поки писав, пригадав випадок, який показує, що така дивна публіка живе не тільки в нашому під'їзді. Один мій прадавній друг не живе в Черкасах, проте має там квартиру. Зрідка заїжджає, щоб одвести душу - погульванити. Якось, розповідає, так погульванив, що отямився в самих трусах на березі Дніпра, з нижньою частиною тіла у воді. Усі речі, гроші, документи тощо хтось у нього добросовісно вкрав. Друг, як був - у самих трусах - подався до себе на квартиру. Але ж ключів теж нема! А двері броньовані. Задурманений алкогольними випарами друг, замість викликати фахівців, які відмикають будь-які двері-сейфи-фортеці за лічені хвилини, вирішив просто виламати двері. Сусідів він нікого не знав, та й не було нікого вдома - усі на роботах/базарах. Пройшовся по сходах і на якомусь поверсі знайшов дві залізні труби, кимось дбайливо прапасені. Узяв їх, вивалив двері, зайшов у квартиру. Заснув. Увечері на рештки грошей організував собі купівлю футболки, шортів та в'єтнамок (то окрема історія) і вирішив повернути хазяїнові взяті без дозволу труби. Проте не міг згадати, на якому ж поверсі їх узяв. Почав дзвонити у схожі квартири - чи це не ваші, часом, труби? І скрізь - СКРІЗЬ! - його запевняли, що труби не їхні, що вони ніколи їх не бачили навіть здалеку.

До чого це я? А. Тепло в моєму будинку ввімкнули ще на тому тижні. Але конструктивна особливість системи опалення в нас така, що поки я на своєму останньому поверсі не стравлю з батарей через кран Маєвського повітря, тепла в квартирах на стояку не буде. Я не мав часу це зробити аж до сьогодні. І ніхто - Ніхто! - з сусідів не подзвонив мені в двері й не спитав: "А ви б не хотіли стравити з батарей повітря?" Так само бувало й попередніми роками... Людям не хочеться виходити зі своєї хати скраю, навіть якщо та хата нетоплена.

Є такий анекдот: Відбувається какоє-то збіґовісько нацюкоф. І ґлафний нацюк спрашиваєт: "А чі є в залє кацапи?" Молчаніє. Ґлафний нацюк апять спрашиваєт: "А чі є в залє москалі?" Апять малчаніє. "То таки нема в залє москалів?" "Нема, нема" - атвєчаєт зал. "Вот и слава Богу, можно спокойно говорить по-русски". У цьому анекдоті віддзеркалено ажніяк не українську, а російську психологію - росіянці впевнені, що всі інші говорять своїми "птічьїмі" мовами тільки назло їм, а між собою, коли росіянців нема, розмовляють вийнятково російською. "Ґаварі па-русскі!" - за життя не раз доводилося дивуватись цьому хамському вигуку. "Ми здєся уже трі дня, а еті абєзьяни так і нє научілісь па-русскі", - вичитане на сайті відгуків про курорт на Мальдівах.

Єдина мова, існування якої допускає російська душа - англійська. Нє, це буде вузьколобий націоналізм з мого боку. Бо українська душа теж теє... З негром прєклонних ґадоф, який ні бельмеса не тямить жодною мовою, крім суахілі, вкраїнець необмінно перейде на російську. А з поляком чи словаком - на англійську. Якщо доводиться написати буржуйськими буквами своє прізвище, чи навпаки, прочитати написане такими буквами, англійська - неминучий посередник. Недавно вичитав дивне прізвище Козаківікс. Тільки звернення до першоджерела прояснило, що це звичайний Козакевич (Kozakiewicz). Людині, по верхах знайомій з латиною, німецькою, польською, словацькою, трохи дивно, чому Інститут ботаніки імені Холодного (Cholodnyj) стає Інститутом ботаніки імені Голодного (Holodny), чому Гончар (Honczar) стає Ґонхарем (Gonchar) тощо. Та найбільше мене вразило колись у переліку запрошених на якесь зборище Европейської комісії прізвище журналіста - Chuev. Я не зразу здогадався, що це Чуєв...

У пошуках пародійного натхнення покопирсався в поетичному Інтернеті. Хотілося чогось такого конкретно графоманського, такого, щоб "кров-любов", "кохання-зітхання-бажання", "Україна-руїна".... Дзуськи. Там ще страшніше, ніж "кров-любов" та "кохання-зітхання". Там тотальна, безпросвітна безграмотність і бездарність. Нє, ну є декілька піїтів сяк-таких, але і їм грамотності позичати й позичати... От Марина Соколян - начебто нічого "поетка", а пише:

Далекі сурми сірого світанку
З-за рогу світу кличуть сірий день
Аби життя крутнулося у танку
Нещирих слів, удаваних натхнень.

Римує "світанку - у танку". Це кльово - життя крутиться в танку, чавлячи гусеницями всіх, хто не чує сурм далеких. Осьо вам, гади! Хоча - тут ще можливі різночитання і різнотлумачення, мовляв, це такий супер-дупер образ - життя, мов у танку. Та натрапляю ще на одного віршомаза - Івана Кушніра. Це теж, нічтоже сумняся, римує "світанку - у танку".

Я тебе цілував до світанку,
Я тебе цілував у росі,
Ми кружляли в модерному танку:
Я і ти у дівочій красі.

Твої губи казали: “не треба”,
Твої руки благали: “пусти”,
Але очі, закривши півнеба,
Шепотіли мені: “їх прости”.

Далі виявляється, що автір, хоч і відзначався дівочою красою, все-таки здійснив своїй подрузі дефлорацію - таки в танку, але вже в іншому. У класичному.

Ми кружляли в класичному танку:
Я і ти у жіночій красі.

Треба буде частіше заходити на "Бронесайт" Чобітька, щоб збагнути, чим модерний танк одрізняється від класичного. Мотором? Бронюванням? Озброєнням? Хоч би там як, але бачивши танки Т-64Б і Т-72 зсередини, сумніваюся, що здійснити в них коїтус узагалі можливо. Навіть звичайний, не те що пов'язаний з позбавлянням цноти. Можна багато ґуль понабивати.

О, іще один любитель попалити соляру. Станіслав Бойко:

Не кружляли ми з тобою в танку,
Не палав цілунок на устах.
З поночі, до самого світанку
Не носив тебе я на руках.

Новий танкіст. Володимир Ляшкевич:

Кружляє в танку заметілі
в стосунках заблукала пара,
блукають пальці побілілі
і побіліла в них гітара.

З іншого боку, може і автірка, й три автіра мали на увазі не танк а танОк? Тоді наголос був би "у танкУ", а не в "тАнку". Ні, не мали вони такого на увазі. Я не вірю, що людина, яка береться писати вірші, аж така тупа, і не знає, що "танок" - це те, що російською буде "харавод". А для "харавода" дві душі мало. Не менше трьох треба. Груповуха якась виходить. Не диво, що "твої губи казали "не треба"... Краще б вони кричали: "Міліція!!!!"

Не був цього року в Карпатах, а так кортіло... Хоч торік клявся - не піду нізащо. Перетовчені, перемішані трелювальними тракторами, загиджені пеньками й колодами горби - це вже не ті Гори, що були ще 10 років тому.

Вау! Щойно на Жуляни поторохкотів Ка-26. Виявляється, вони ще літають, ці рамфоринкси українського неба. З моторами, здертими з американських розробки 20-х років, з витратою бензину 500 літрів на 4 години. Ех, ностальжі. Замолоду "бортнаблюдатєлєм" добряче довелось на них політати. Переважно на Чорнобилем та зоною, але й у Чернігівській, Рівненській, Вінницькій, Черкаській областях... Стільки кумедних випадків... Між тим, за оголошенням в І-неті можна вільно купити "Алует". А більше хочеться AH-1W Super Cobra. Потрібніший. Де б його стільки грошей узяти?

Також на тому тижні закінчив перекладати "Печеру" Марини та Сергія Дяченків. Тяжко так ішло... З російської та польської перекладати значно важче, ніж з англійської. Надто тиснуть їхні фразеологізми та граматичні конструкції. Сподіваюся, книжка вийшла не гірша, ніж в оригіналі й можна буде, не соромлячись, підписати: "Переклав Олекса Негребецький". Бо попередню їхню річ - "Ритуал" - мусив підписувати лівим "апсевдоном" -- Любомир Люлик. Видавець Малкович страшенно любить втручатися в текст - ще й не сам, а всіх прибиральниць до того долучає. Сидиш ото рік, чистиш, шліфуєш, поліруєш , а потім Іван Антонович -- стук-грюк, навставляє дивовиж... У "Ритуалі" взагалі перший розділ поставив у "перекладі" свого сина. Воно ж так різностильово вийшло, так лажово! Ще й редактором його записав. Мене, сивого зубра редактури, "редагував" хлопчак без жодних знань і найменшого досвіду. Обурливо.

Головне тепер - домовитися, щоб у "Печеру" він не ліз. Як? Як це зробити?

На тижні закінчив дубляж "Катині" Анджея Вайди. Писав уже про цей фільм. Зараз думки повернуло на інше - що має відчувати особа, яка вбиває за день кількасот людей? Пострілом у потилицю впритул, коли куля з протилежного боку вириває струмінь з крові, мозку, роздроблених кісток... Особливо, коли це в підвалі, і мозок з кров'ю, волоссям стікає по стінах, чавкає під ногами... Або, як у Дрогобицькій тюрмі в 41-му встромляє живим людям руки в киплячу трансформаторну оливу й потім здираю шкіру як рукавички? Як працює психіка в такого індивіда? Які захисні механізми спрацьовують? Не відомі факти, щоб котрийсь із них повісився чи застрелився. У Дніпропетровську в ямах, де нквдисти заривали розстріляних, під час розкопок знайдено численні пляшки з-під "Московської". Невже їх щось усередині гризло, мучило, і треба було його заливати "бєлєнькой"? Сумніваюсь. Скоріше за все було так, як описує Горліс-Горський у книжечці "Отаман Хмара". Кати - і серед них Ізраїль Лєплєвський, майбутній "народний комісар" внутрішніх справ УРСР - хизувалися, хто краще вистрелить, так, щоб не просто вбити, а щоб пострілом зірвало череп з шиї... Декотрі й досі живі, одержують пенсії від "нєзалєжной" України, Президент на різні людожерські комунцяцькі свята їсть з ними гречану кашу й випиває по 100 грамів... Обурений чимось натовп на мітингах скандує "фа-шис-ти", а не "ен-ка-ве-де"...
Я чимало прочитав про НКВД ще хлопчиком, у 60-х. За Хрущова дещо видавали. У 74-му, пам'ятаю, буквально пліч-о-пліч з парторгом курсу (!) Салецьким читали "Повєсть о пєрєжитом" Б.Дьякова. По крихтах, але інформація була. У 1978 послали з інституту на кратоплю в село Термахівка Поліського району. І один дід напідпитку розказував, що за віршик типу "Ні корови, ні свині, тільки Сталін на стіні. Ще й показує рукою, куди іти за мукою" його забрали на другий же день. Привезли в Київ, у жовтневий палац (у 70-х він так називався, скорочено - ЖоПа). Заводять у кабінет до слідчого, той, нічого не питаючи, підсовує папір, у якому заарештований зізнається в чомусь такому, ніби риття тунелю в Токіо. Дід (тоді, ясно, ще не дід), відмовляється. Нквдст, нічого не кажучи, відкриває шухляду, виймає рукавицю, з боку долоні втикану дрібненькими голками, розриває дідові сорочку, і рукою в рукавиці б'є по грудях. Відчуття таке, казав дід, що тіло розлітається на мільйон частинок і кожна вибухає болемІ дід зразу все підписав. Потім разом з інщими виносив з підвалів і вантажив на машини тирсу, якою посипали кров убитихт пострілом у потилицю. За день тільки в підвалі під центральним входом збиралося тирси на 2 м завтовшки. Завдяки щасливому збігові обставин дід одсидів тільки два (чи щось таке) роки. Нині в палаці не музей. Не місце поклоніння. Ні. Самі знаєте, що там.

А деякі вбивці й досі живі, одержують пенсії від "нєзалєжной" України. Президент на різні людожерські комуняцькі свята їсть з ними гречану кашу й випиває по 100 грамів. Орденами з тризубом їх нагороджують. І вони їх носять...

Не знаю, чи існує при Радянській армії України інституція, що існувала при власне радянській армії - волонтерки сексуальних послуг для рядового та сержантського складу. Якісь такі каламутні нечупарні дівиці, що ґронами звисали з парканів в/ч, закликаючи до статевих інтеракцій недопоєних бромом солдатиків. У пошуках швидкоплинного "кохання" з'їжджалися вони в гарнізонну Смілу з найдальших закутків Черкаської області, часом привозячи з собою патогенну мікрофлору. В часи моєї служби жертвою диких диплококів став один хлопчина з дивним прізвищем Штебнер і такою ж конкретно арійською "заточкою" - однак цілковито україномовний. Не знаючи, як рятуватись од напасті, Штебнер звернувся в полковий медпункт - і фельдшер негайно доповів про лиху пригоду командирові полку. Штебнера, зрозуміло, вилікували - навіть не йодом і зеленькою, як це водиться в армії, а звичайним пеніциліном, однак життя хлопцеві отруїли до кінця служби. На кожному "пастраєнії" командир заради зміцнення воїнської дисципліни серед іншого застерігав солдатів од самоволок, у яких бувають різні НП, зокрема чіпляються ганебні хвороби. І неодмінно при цьому додавав: "Да, Штенер?" Хлопець ридав.
Якось навесні цей таки командир, майор З., закінчивши на ранковому "пастраєнії" зі щоденними питаннями, викликав на плац кількох караульних з автоматами. Після чого наказує: "Пєрвая шеренґа - шесть шаґов впєрьод, вторая шеренґа - четирє шаґа впєрьод, афіцери і прапорщікі - на мєсте -- шаґам марш!" Бух-бух-бух - відміряли солдатики потрібну кількість кроків. Ми, офіцери, стоїмо ззаду, дивимося. Справа стоїть "управлєніє полка", в якому повно "ваєннослужащіх-женщін". Від наступної команди ми, всупереч стройовому статуту, роззявляємо роти: "Снять штани!"
Віддаю належне тодішньому майорові З. - він мав таку репутацію і так умів віддати "пріказаніє", що його слухались миттю. Ще бриніло останнє "-ни-и-и!!" а штанці в солдатиків були спущені нижче підківок на підборах. Після цього пан майор уважно обійшов стрій безштанних "солдатів удачі", на декотрих указуючи пальцем: "ти... ти... ти".
Після чого нова команда: "Всєм, кромє указанних мной - стать в строй!". Невказані стають у стрій. А вказаних командир (два метри зросту, між іншим) велить караульним вести на гауптвахту. Полк, що за час командування майора З. відвик чомусь дивуватися, стоїть спантеличений. Коли затриманих відвели з плацу, майор пояснив - на них були не "уставниє" труси. Мовляв, солдат у армійських синіх, протертих на колінах, трусах, до дівчат ходити не буде. А оці ж ось, затримані, всі були в "цвєтастих", спортивних та інших "ґражданскіх" трусах - тобто готові були побігти в самоволку до дівчат. "І принести в полк разной вєнєріческой зарази, атріцатєльно вліяющей на боєґатовность. Да, Штебнер?"
Отакий зразок нестандатного мислення. Той майор давно вже генерал-лейтенант... І якби він захотів стати українським Піночетом, я б зголосився писати для нього відозви та універсали.

До речі, правильно КАтинь, а не КатИнь. Так само ШЕшори, а не ШешОри. КосмАч, а не КОсмач. ХаОс, а не хАос, планЕр, а не плАнер, шкОда, а не шкодА ("шкодА" має інше значення). ЧасОм і разОм - просто лажа. Цікаві мені випадки наголошування (особливо в географічних назвах), які суперечать нашій інтуїції. Той же ҐалАпаґос.

Учора закінчив писати синхронний текст, а сьогодні почав дубляж фільму Анджея Вайди "Катинь". Фільм скоріше телевізійний, ніж кінотеатровий. Дії практично немає, тільки діалоги та монолог головного героя. Контраверсійний добір акторів. Численні вади та хиби - персонажі говорять лозунгами, головний герой у 39-40 роках пише свої нотатки кульковою ручкою, красноармєєц у 39-му носить за спиною речовий мішок, а не ранець, совєти розстрілюють поляків з німецьких "вальтерів", наче могли знати, що німці їхній злочин розкриють - хоч насправді розстрілювали з наганів, а вже потім "фахівці" з комісії Бурденка прострілювали ексгумовані черепи німецькими кулями; офіцери як польскі, так і совєцькі та німецькі, ходять у шинелях наопашки з піднятими комірами, що немислимо в армії, де є хоч якась дисципліна, але що так люблять режисери... Та попри все це - фільм емоційно дієвий. Сильно зроблена остання сцена - розстріл. Сіманєнок і вітрєнок хочеться рвати голими руками на дрібні клапті.
І ще - поляки згадали поіменно кожного розстріляного офіцера. Їх було 21 857 душ. А наших скільки знищили совєти? Ніхто й не згадає...

«Особая папка. Совершенно секретно. Товарищу Хрущеву Н.С.

В Комитете государственной безопасности при Совете Министров СССР с 1940 года хранятся учетные дела и другие материалы на расстрелянных в том же году пленных и интернированных офицеров, жандармов, полицейских, осадников, 2) помещиков и т. п. и т. п. лиц бывшей буржуазной Польши. Всего по решениям специальной тройки НКВД СССР было расстреляно 21 857 человек, из них: в Катынском лесу (Смоленская область) 4421 человек, в Старобельском лагере близ Харькова 3820 человек, в Осташковском лагере (Калининская область) 6311 человек и 7305 были расстреляны в других лагерях и тюрьмах Западной Украины и Западной Белоруссии... Для советских органов все эти дела не представляют ни оперативного интереса, ни исторической ценности. Вряд ли они могут представлять действительный интерес для наших польских друзей. Наоборот, какая-либо непредвиденная случайность может привести к расконспирации проведенной операции, со всеми нежелательными для нашего государства последствиями... Исходя из изложенного представляется целесообразным уничтожить все учетные дела на лиц, расстрелянных в 1940 году по названной выше операции...

Председатель КГБ при СМ СССР А.Шелепин 3)

http://www.hrono.ru/biograf/burdenko.html

Кілька днів тому підписав дивний документ - що нікому й півсловом не прохоплюся, над яким проєктом працюю. Такі самі документи підписують і інші причетні до проєкту - режисер, актори. Дивовижно й незбагненно. Про те, що якийсь там анімаційний фільм озвучують, скажімо, Едді Мерфі чи Антоніо Бандерас, американці кричать з самого початку за найменшої нагоди. Бо згадані імена - гарантія додаткових зборів. У нас часто на дубляжі теж працють зірки - той же Ступка, Бенюк, інші - а згадувати заборонено. Невже їхні імена ніяк не впливають на прибутки? І моє... :)

Current Mood: apathetic

У світлі нинішніх кААліційних подій - свято у політологів. Інтерв'ю наліво й направо, компетентні судження... Незабутній Руслан Імранович Хазбулатов колись був сказав: "Каждий дурачок мніт із сєбя політолоґа". Це не про згаданого у заголовку всує Погребінського. Це про наших політологів узагалі.

Сидить дядько у екрані,
Бреше й не потіє,
Політологом назвався,
Бо красти не вміє.

Знов клята політика не дає продуктивно працювати. В Україні йде ретельна й цілеспрямована розбудова хаосу. Хаосу, як середовища і всеоб'ємного принципу та методу управління. Можна багато мудрствувати про кааліциї, поліпшення нашого життя вже сьогодні, обсмоктувати напрямки українського прориву та грошових потоків, а можна просто не множити сутностей і керуватися 2 законом термодинаміки у формулюванні: Кожна система прагне перейти від порядку до безпорядку. Тільки в застосуванні до суспільства я б дещо змінив формулювання: Кожну соціальну систему певні сили прагнуть перевести від порядку до безпорядку..

Current Mood: frustrated

Profile

zieg

My Website

March 2012

S	M	T	W	T	F	S
				1	2	3
4	5	6	7	8	9	10
11	12	13	14	15	16	17
18	19	20	21	22	23	24
25	26	27	28	29	30	31

Style Credit

Base style: Blanket by sforzinda
Theme: Rose Garden I by dancing_serpent

Syndicate

Page generated Mar. 20th, 2026 01:08 am

Expand Cut Tags

No cut tags

Журнал о.Негребецького

Recent Entries

ШАПКА МОНОМАХА

ПОБУТОВА ІСТОРІЯ (з циклу "Невольницькі плачі")

ПІДСУНУЛИ СВИНЮ

НАША ВІДПОВІДЬ ВОРІЖЕНЬКАМ

МУЗИКА ДЛЯ МКС

ФЕТВА

РАСОВИЙ ІДЕНТИФІКАТОР

ПРО ПОЛІТИКУ НЕВТРУЧАННЯ

З АМЕРИКОЮ В СЕРЦІ

ПРОТИТАНКОВА ЛІРИКА

ЕКОЛОГІЧНЕ

МАЙЖЕ ЯК "БЛЕРІО"

ЩЕ В ДОРОБКУ

ЧИ Є В НЕЛЮДІВ ПСИХОЛОГІЯ

СТРОЙОВА ДЕДУКЦІЯ

ПРАВИЛЬНО РОЗСТАВЛЯТИ АКЦЕНТИ

НЕЗМІРНО

ЦІКАВИЙ МАРКЕТИНГ

ПОГРЕБІНСЬКИМ НАВІЯЛО

ЕНТРОПІЯ

Profile

March 2012

Style Credit

Syndicate

Expand Cut Tags

Page Summary