МАЮ СИЛУ НЕ ПИСАТИ

[zieg]

Чи має право читач, котрий сам не написав нїчого, оцінювати написане кимось? Гм. Чи треба самому нести яйця, щоб мати право судити про смак яєчнї? Якщо продукт смердить, а його впарюють публїцї за делікатес - невже не варто застерегти довірливих, щоб не потруїлися?
Карподереш стінкс. 

Comments

[kot-vasily.livejournal.com]

Ні. Хороший камамбер - страшне який смердючий. Але хранцузький нарід преться. Часник - смердючий. Але юдейський нарід - преться. Лакричні цукерки - гидко солодкі. Але для когось - це смак дитинства. Я однаково люблю "Старий Брюххе" і голландський сир баштанського сирзаводу, жити без сиру не можу. Син любить оселедці. У мене від одного вигляду оселедця - болить печінка, проте запах оселедців (ги-ги, "and shrimps" - Dream Number Nine") приносить інші аллюзії. Дітлахам хочеться читати про своє, дитяче - "бу-бу-бу... срати... бу-бу-бу... ширятися... бу-бу-бу-їбатися..." Врешті, як любив казати класик старої української поезії Вася Осадчий, "Каждий дрочіт, как он хочіт". Це і є ключова фраза до всієї літератури, яка за визначенням є просто специфічним різновидом порнографії, оскільки призначена для імітації у свідомості процесів, які ведуть до певного типу насолоди.

Погодимося із твердженням, що мастурбаці є корисною, поки вона є просто безпечним сексом. Якщо ж вона відбувається за участю різних предметів (ліфчиків, черевиків, біноклів, пляшок, бананів, кавунів, кантюперів, викруток, міксерів, хліборізок, гумових рукавичок, доїльних апаратів, "Нашої Ряби", старих унітазів, і насамкінець плюшових ведмедів, полімерних "ліхтариків" та надувних прекрасних дам тощо), вона може спотворювати особистість мастурбатора і всього його оточення. І це зветься вже розбещенням.

У жодному разі гедонізація нашої естетики не є хорошою ознакою, згода. Я їм вівсянку, сир та кефір та трохи хліба, і дяка Богові, від простої їжі отримую насолоду. І не соромлюся ані того, що я читаю Чехова, ані того, що читаю Сапковського, ані того, що дивлюся кіна Іньяріту чи Грінвея разом із якісним старим італійським чи радянським кіном.

Звісно, для того, щоб розбиратися, що погано, не потрібно бути майстром кулінарії: раз з'їв, знудило - знаєш надалі, що з'їв погане.

Але, даруй, щоб зрозуміти, що те, що ти тримаєш у руках - дійсно має вартість, краще пробувати своїми руцями це робити.

Оскільки я багато що вмію робити сам, і дещо з того роблю непогано (крім хіба що водити тачку і лісапета та складати парашута і їздити на лижах), тому все міряю на себе. І ставлюся до будь-чиєї майстерності з повагою. Коли ж я відчуваю, що я, аматор, можу і роблю щось краще за профі, то лише тоді відчуваю повне право назвати, скажімо, Жолдака "голим королем із прищами на дупі", залишаючи також право віддати належне технології саморозкрутки.

Тож, дорогий мій, "Teach yor children well", як співали дорогі моєму серцю Кросбі, Стілл, Неш і Янг, - малечу виховуй обережно, щоб не тікала від того, "розумного, доброго й вічного", що на твою думку, є достойним уваги... І боронь Боже набридати дітям з усім тим, що тобі до вподоби...

Навіть із Капрановими.

Хай читають Капранових... Хочуть авангарду - ну то краще підсунь їм Дзвінку Матіяш - це принаймні, хоч і безструктурні "тексти", але дуже класні, як на мене...

А загалом - я ніколи не погоджуся із твердженням про яєшню.

[nehrebeckyj.livejournal.com]

Ну, ти все розклав по полицях і з тобою, як вправним досвідченим демагогом, сперечати сь важко. Але - хоч на голову стань, а кіна сам не знїмеш. Навіть поганого. А між тим, погане кіно впізнаєш одразу. Хоч робили його профі. Я за багато років уже втомив ся повторювати, що бою ся слова "професїонал". Як там було? "Востаннє я чула слово "професїонал" від перукаря, котрий пофарбував менї волосся в червоний колїр". Зрештою, червоне волосся стало модне. Надмір професїоналів? Я часто чую це слово від багатьох людей - і маю змогу бачити продукти їхнього професїоналїзму. "Червоне волосся".
Дїтей я не змушую щось певне читати - нема на те часу. Просто повикидав з дому карпу і ще дещо, бо НМСД, втїшатися такого роду творами - те саме, що знаходити естетичну насолоду в коричневих смужечках, мальованих пальцем на стїнах громадських сортирів. Та все ж хотїло б ся, щоб дїти перебували в одному чи принаймнї близькому інформацїйному полї зі мною.
Я справдї не маю часу й охоти читати все підряд, а славословіям не вірю з тих причин, які проілюструвала дописувачка крузгехок. Обкакування для мене інформативнїше. Дотримуюсь презумпцїї падлюцтва (хоч воно й ХІХ століття). Оскільки письменники про колег погано не напишуть, то бажано, щоб писати про них мали право й посполиті читачі. Котрі яєць не несуть.
ПиСи. Називати наших письменників словом "профі" смішно. Вони ж елементарно неграмотні.