ПРО СЕКС ТА РЕКЛАМУ ПРИ СОВІТАХ

"В савєцком саюзє сєкса нєт". Бабуся на тому телемості Познера з Донаг'ю, звісно, мала на увазі не статеві зносини, а всіляку там еротику. Бо про порнографію їй і в страшному сні не могло подуматись. А між тим еротика була. Найбільше - в кінах. В "Рамансє а влюбльонних" артистка Корєнєва показувала глядачеві все, що він смів побачити. У "Зорі сдєсь тіхіє" була сцена в лазні - цицьки, кучеряві лобки, білі дупи. Щоправда, працювала народна цензура - кіномеханіки тихцем вирізували кадрики з голими тітками, щоб роздивлятися з друзями, і тому від села до села сексу в кіні ставало дедалі менше, а голі тітки на екрані дриґалися, наче епілептичні. У Гнильці, найдальшому селі, глядачі бачили тільки, як старшина заходить у лазню - і як виходить. А ще ж був журнал "Здарофьє", в котрому вчили основ сексуального здоров'я. Одно слово, було де зацікавленому знайти, на що помастурбувати, чим розширити обрії своєї сексуальної ерудиції. Читання й обговорення книжки "Статеві розлади" ми внесли були в план громадської роботи нашої академічної групи. У медбібліотеці у вільному доступі був Фройд.
В савєцком саюзє і реклами "не було". Але вона була. Пам'ятаю: "Івасик працює завзято, щоб туфлі у мами красиві були на свято" - реклама вакси для взуття. "Тільки до чаю соломку вживаю" - реклама ясно чого. "Нєжнає мяса етай малєнькой рибкі адінакова нравіцца і взрослим і дєтям" - реклама мойви. Про рекламу ощадної каси ("накапіл - і путьовку купіл") та грошово-речових лотерей не хочу й згадувати.
Та загалом і "сєкса" і реклами було знааааааааааааачно менше. І, знаєте, той світ без реклами та мальованого сексу не був такий страшний, як нас іноді лякають рекламщики. Він був страшний іншим - відсутністю товарів, засмальцьованими їдальнями, єдиним політднем, громадськими дорученнями, внесками, суботниками, парторгами-профоргами... І загальною сірістю в кролячій шапці...

PIANO DESTRUCTION

strongowski розповідає про якихось козл.... музик, що намагаються розбити піаніно.
http://watertower-music.com/sherlockholmes/musicians/
1993 чи 1994 року на концерті в Молодому театрі група "Калежскій асєсор" витягла на сцену білий рояль. Малося на увазі в процесі концерту його розгромити. І от бере чувак молота, і.... ГРЮК!!! І нічого. І ще раз ГРЮК! І знову нічого. Барабанщик бив, бив, не розбив. Гітарист бив, бив, не розбив. Басист бив, бив не розбив. Ну клавіші полетіли, ну кришечку відбили. Ефектної деструкції не получилось. Виявилося, що рояль - значно міцніший інструмент, ніж багатьом здається.
Коли ми переїхали на нову квартиру, попередні хазяї оставили нам піаніно. Чорне. Років ста п'ятдесяти. Попередні власники спочатку хотіли його продати. Ніхто не зголошувався. Тоді вирішили комусь подарувати. Однак охочі взяти це піаніно в подарунок просили доплати за те, щоб знести його з дев'ятого поверху. Врешті-решт хазяї сказали: "Робіть, що хочете". Ще місяць інструмент постояв посеред хати, а потім я зважився на нечуваний вандалізм - вирішив його розібрати й викинути. То я п'ять днів - п'ять днів! - зранку й до вечора розкручував, розпилював, розбивав, поки нарешті зумів викинути. Кілограми старовинних шурупів, чавунна рама, сотні нерозривних струн, тверді бруси, дошки...
Мораль: Мистецтво простіше занедбати й забути, ніж нищити силовим методом, бо воно має неабияку внутрішню міцність. Або: Простіше забити, ніж розбити.

МЕНЕ СЬОГОДНІ ПІДКУПИЛИ

Зранку будить домофон. Якісь подарунки, кажуть, зійдіть униз, візьміть. Пішов. Стоять великі картонні ящики фабрики "Конті". Двірничка дає мені три великі новорічні набори цукерок - бо троє дітей. "Знаєте, од кого?" - питає. "Не знаю", - кажу. "А за кого будете голосувать?" "За кого захочу". "Це од Юлі! Беріть, беріть!". Узяв. І думаю - який абсурд. Серйозні речі, доля держави, доля суспільства - і намагання вплинути на "волевиявлення" кілограмом цукерок. Яка ж розумная тому альтернатива? Монархія? Диктатура?
Думаю, найкращий би був такий цикл: абсолютна монархія - конституційна монархія - демократія - трошки анархії - диктатура - монархія... І так далі "в кулко".
Чи тільки диктатура з якоюсь противагою, зі школами управлінців, з аспірантурою для майбутніх диктаторів.