РОСТЕМО Ж МИ, ГЕЙ...

Оце прислали з "Фоліо" примірник "Цифрового" Сергія та Марини Дяченків. Цікава книжка - вміють вони знайти сюжет, уміють прописати його повороти, оздобити деталями... Це я вже третю їхню книжку переклав. Спочатку був "Ритуал", але там Малкович так покопирсався відповідно до свого своєрідного розуміння стилістики та слововживання, що довелось мені підписуватися одним із запасних псевдонімів - Любомир Люлик. А потім була "Печера" - її Іван Антонович і досі не видали, хоч обіцяють. "Цифровий", отже, третій. Я не люблю перекладати з заліської!!!! Я не хочу це робити!!! Але Дяченкам подобається мій підхід, вони звертаються - і мені незручно їм відмовити. Через те місяць вилизував "Цифрового", занехаявши кінопроєкти. З розгону мені ще півтора місяця кінщики нічого не давали в переклад. І як завершення послідовного ланцюжка подій - накривається відпустка внаслідок дефіциту платіжного балансу...
А вийшов той "Цифровий" накладом аж... 2000 примірників. При камуніздах наклад менше 5 тисяч означав, що книжка автоматично стає бібліографічною рідкістю.
Та ці дві тисячі - все одно в чотири рази більше, ніж наклад "Сну номер 9" - першого і, мабуть, єдиного мого книжкового перекладу з англійської. Така ж гарна проза, таке кайфове володіння пером (клавіатурою) в того Мітчела - й 500 штук книжок. Які й досі не розпродалися...

НАШІ ПРОТИ МОСКАЛІВ

Я вже переклав було той "Сон номер 9", коли довідався, що заліським наріччям його перекладено років за три до мене. Було прикро, але коли я доп'яв той переклад ( Перевод с английского  М. Нуянзиной) стало смішно.
В оригіналі отаке:
In a monochrome wintry city an omnibus nudges its way through nervous crowds. A middle-aged passenger watches the snow, wartime newspaper vendors, policemen beating a black marketeer to bruised mush. Beyond a burnt skeletal bridge, the omnibus shudders to a halt and the man asks the driver for directions.
Я перекладаю:
У чорно-білому зимовому місті автобус прокладає шлях крізь знервований натовп. Пасажир, чоловік середнього віку, дивиться на сніг, на продавця воєнних газет, на поліцая, що, мов грушу, товче спекулянта. За кістяком спаленого моста автобус здригаючись зупиняється й чоловік питає у водія дорогу.    
Пані Нуянзіна ничтоже сумняся поселяє в те воєнне місто негра, вигадує якісь голодниє ліца...
В  черно-белом  городе,  где  царит  зима,  сквозь  толпу едет автобус. Пассажир,  мужчина  средних  лет,  смотрит  в  окно. Деловито падающий снег, разносчики  газет  -  действие  происходит  в  военное время, - полицейские, избивающие    чернокожего   торговца,  голодные  лица  в  пустых  магазинах, обгоревший остов моста.
А є ще смішніші місця
Hairy fat diamonds bulge through his mesh undershirt.

Я перекладаю отак:
Волохаті гладкі кружальця сосків випинаються крізь сітчасту майку.

А вона:
С  его  жилетной  цепочки  свешивается гроздь грубо ограненных  крупных  бриллиантов.

А загалом довелось попомучитись. Вивчити які модифікації "нульового" винищувача випускалися, які кораблі брали участь у битві при Цусімі. Спочатку я хотів, як то кажуть, примітизувати - розжувати все для непідготовленого читача. Тому "манґа" робив "коміксами", "футон" - "постіллю" тощо, однак потім знову дещо вернув, хоч "комікси" так і лишились - я навіть не здогадувався, скільки маніяків цих малюнків існує в Україні. Зрештою, сам Мітчел, хоч і жив у Японії скількись там літ, багато чого, НМД, наплутав і все передав крізь призму свого британського мислення. Усі їдять гамбурґери і тільки зрідка темпуру та вермішель (вона ж локшина - слово, якого не люблю), п'ють каву а не саке, японки в нього чомусь блондинки (допускаю, що фарбовані)... Або отаке:

«Огорожа бази оточує територію площею приблизно шість бейсбольних полів». 

– Дивна одиниця площі для японського військовослужбовця в 1944 році.

 «Його батько служив на "Сімантоґаві" у славетній битві при Цусімі тридцять дев’ять років тому».

– Не знайшов я, щоб у Цусімській битві брав участь такий японський корабель.

 Запис у щоденнику за 13 вересня 1944 року, коли срср ще не воював з Японією:

«Раптом у моєму кайтені з’явився син пані Сіомі, хлопчик, що при Номонхані кинувся з гранатою під російський танк».
Але загалом пише чувак класно. Завтра дам якийсь уривок.