Наукове

[zieg]

Оце розбанив журнал "Країна", зробив "контрольну закупку". Що про нього думаю, напишу згодом. Бо я зараз не про те. У журналі цьому - інтерв'ю з літературознавцем Тетяною Гундоровою. Цікаве інтерв'ю, але я теж не про те. А от про що: у назві її докторської дисертації - аж двоє моїх улюблених слів. "Дискурсія українського модерну. Постмодерна інтерпретація". Якби було: "Дискурси українського постмодерну", - було б ще краще.
Головне в будь-якій творчості - вміння давати її продуктам дзвінкі назви. Науки це стосується насамперед.

Формулювання теми досліджень та назв десятиртацій - ціле мистецтво. Ще анекдот був такий, про Пєтьку й Чапаєва, які вирішили займатися наукою. Пєтька розробляв тему "На х..я попу гармонь", та ніяк не міг захиститися, все йому казали, що тема недисертабельна. За допомогою Васілія Іванича тему він переформулював: "Роль музьіки в атеистическом перевоспитании служителей культа". А сам Чапаєв товк воду в ступі й одержані результати викладав у дисертації "Некоторьіе аспектьі взаимодействия жидкости и твердого тела". Це тепер усі знають цей анекдот. А коли я 30 років тому розказав його дружбакові, аспірантові Інституту гідромеханіки, він довго й мовчки на мене дивився. А тоді дістав зі стоса паперів тоненьку брошуру - автореферат дисертації і підписав на згадку. Дисертація називалася: "Некоторьіе аспектьі взаимодействия жидкости и твердого тела в системе "рамное основание - пуансон - матрица". Бува й таке.

Як я ще був на першому курсі, на біофаці хтось захищав кандидатську на тему "Генетические и физиологические предпосьілки воспроизводительной способности петухов". Я розумію, що тема важлива й актуальна, і має велике народно-господарське значення - а все одно смішно.

Трошки попрацювавши в НДІ, я зрозумів, що "наука" - це, насправді, така гра для дорослих дядьків та тіток, і ніякого впливу на прогрес людства всі оті дисертації та захисти не мають. І якщо копнути глибше, то вельми часто це лиш форма паразитування на суспільстві. Хоча трапляються й відкриття.

Про одне таке відкриття розповідав мені знайомий пташкознавець Сашко П. На початку 80-х він вичитав у науковій літературі з пташкознавства, що узбецькі вчені встановили - пернаті виду, який його, Сашка П., цікавив, стали прилітати в Узбекистан на 14 днів пізніше, ніж на початку ХХ століття. Люди захистили на цьому докторські, написали гори статей. А Сашко взяв і одній своїй статті єхидно зауважив - мовляв, шановні узбецькі науковці, роблячи відкриття про зміни термінів прильоту згаданих пташок, не взяли до уваги запровадження в 1918 році Григоріанського календаря, який випереджає дореволюційний, Юліанський, на оті самі 14 днів... І ви думаєте, Сашкова стаття так і вийшла? Ні! Шпильку в бік узбецьких докторів йому наполегливо порадили викинути.

А якось мені трапилося розбирати одні наукові архіви. І в тих архівах знайшов я рукописні праці одного професора, котрий під час німецької окупації Києва мав необачність очолювати один науково-дослідний інститут. Після війни професора, звісно, репресували. А от з його рукописних праць, захованих у найдальший куток шафи, вийшло щонайменше дві дисертації і дві книжки тих учених, котрі в окупації не були. Я навіть малюнки впізнав. І таке буває.

Comments

[ksenja-v.livejournal.com]

легенько так