Несиденство

[zieg]

В Інституті ботаніки були дисиденти. Сверстюк був, здається, Олесь Шевченко... Інші були. Але їх іще до мене Кость Меркурійович Ситник вивів на чисту воду і навіть далі. А в мій час нас було двоє. Тихих таких дисидентів. Я і одна дама на ймення Євгенія Марковна. Євгенія Марковна любила по годині читати в туалеті журнал "Новьій мир", чим викликала напади антисемітизму в працівниць, що тупцяли під дверима, а я любив слухати по купленій коштом недоїдання "Спідолі-231" "Голос Америки" та "Свободу".


Потім ми влаштовували політінформації, які я починав зі слів: "Оце шукав учора "Маяк" і випадково натрапив на "Голос Америки". То вони клєветали, що..." І далі за текстом. "Свободу" нещадно глушили з Миколаївського костьолу, та все ж "коли сутеніє, іноді чути краще", і я був у курсі. Тим більше, що тодішня редакція була дуже сильна під багатьма оглядами.
Потім я пішов лейтенантом в армію, важку "Спідолу" з собою не взяв і мені тяжко було без "Свободи" - ну все одно, що сучасним без інтернету. А був у нас іще один лейтенант, інтелігентний киргизький хлопець Дамір, котрий мав касетний магнітофон "Весна".


І виявилося, що як увімкнути ту "Весну" без касети, то вона передає радіо "Свободу". Українську редакцію. От. Антирадянські чудеса чи таємна зброя американських імперіалістів?

Comments

[jabogdan.livejournal.com]

та стара "весна"(випускались ще дві його копії з іншими назвами іншими заводами) була магнітофоном 3 класу, тому якісні характеристики були відповідні.
але сам магнітофон був міцно склепаний, часто падав на тверду поверхню в калюжу разом з юзерами, був весь погнутий і подряпаний об чиюсь п"яну морду, але працював. там тільки та кришка закриваюча касету відломлювалась зразу, якщо гримнути ним когось по голові.
щодо підсилювача вищого класу "Амфітон", то він був в числі 2-3 кращих в союзі(кращим вважався "Ласпі"), окрім того він був самий компактний повний підсилювач, більшість складалась з двох ящиків.
але найкращою апаратурою вищого класу в СССР тоді вважався музикальний центр "Естонія"(Пунане РЕТ), там тільки колонки були неважні, їх міняли на Амфітон, які були справді найкращі в союзі.

до речі, всі радіо-телевізійні заводи сесесеру здохли майже одночасно, десь до середини 90х.
нема вже ні ВЕФ, ні Радіотехніки в Ризі, ні Пунане РЕТ в Талліні, шансів вижити в них не було жодних при відкритому ринку.
в одній Білорусі тільки ще складають з імпортних деталей і ліплять свої шильдики на телевізори і ноутбуки.