Несиденство

[zieg]

В Інституті ботаніки були дисиденти. Сверстюк був, здається, Олесь Шевченко... Інші були. Але їх іще до мене Кость Меркурійович Ситник вивів на чисту воду і навіть далі. А в мій час нас було двоє. Тихих таких дисидентів. Я і одна дама на ймення Євгенія Марковна. Євгенія Марковна любила по годині читати в туалеті журнал "Новьій мир", чим викликала напади антисемітизму в працівниць, що тупцяли під дверима, а я любив слухати по купленій коштом недоїдання "Спідолі-231" "Голос Америки" та "Свободу".


Потім ми влаштовували політінформації, які я починав зі слів: "Оце шукав учора "Маяк" і випадково натрапив на "Голос Америки". То вони клєветали, що..." І далі за текстом. "Свободу" нещадно глушили з Миколаївського костьолу, та все ж "коли сутеніє, іноді чути краще", і я був у курсі. Тим більше, що тодішня редакція була дуже сильна під багатьма оглядами.
Потім я пішов лейтенантом в армію, важку "Спідолу" з собою не взяв і мені тяжко було без "Свободи" - ну все одно, що сучасним без інтернету. А був у нас іще один лейтенант, інтелігентний киргизький хлопець Дамір, котрий мав касетний магнітофон "Весна".


І виявилося, що як увімкнути ту "Весну" без касети, то вона передає радіо "Свободу". Українську редакцію. От. Антирадянські чудеса чи таємна зброя американських імперіалістів?

Comments

[nehrebeckyj.livejournal.com]

Та ну, час був як час. Бували гірші. Які епічні характери траплялися, які плетива сюжетів... Тепер, мабуть, не гірші, але я опинився осторонь основної течії життя і не знаю.
А матеріальні артефакти доби мене завжди цікавили. Я ж трошки в музеї працював, кілька книжок про музеєзнавство прочитав. Заразився.