ЗВІТУЮ: ХОДИВ НА МІТИНГ
Apr. 24th, 2010 11:34 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
ziegПерше враження, здалеку: до біса юльських прапорів справа. Декотрі учасники держать по два-три. Мітинг фактично юльківський.
Друге враження: до біса донбосяцьких прапорів зліва. Прапори повтикані в огорожу. Синяків мало.
Третє враження: Багато людей прийшло потусуватися і що далі робити, не знають, а ніхто не каже.
Четверте враження: дежавю. Ті самі промовці, що 20 з гаком років тому. Павлички- Горині-Драчі...
П'яте враження: чого сюди приперлися всіляка мерзота типу Луценка, Катеринчука, Ляшка? Хоча - "єдність, єдність".
Якщо мене раптом читає хтось із партійних функціонерів, то я, хоч і ненавиджу ці слова, та все одно їх напишу: довбойоби і підораси. За 20 (двадцять!!!!) років не навчитися організовувати мітинги - це таки треба бути довбойобами й підорасами. Мітинг - це масовий захід, є ж якісь елементарні закони й правила їх проведення. Де музика? Невже треба багато розуму, щоб здогадатися - духовий оркестр піднімає настрій і бойовий дух, згуртовує, організовує, дає, врешті-решт, перепочити промовцям. Не підготовлено "кричалки". Невже важко навчити десять душ викрикувати хором "Якунович -зрадник", "Третій строк" чи що там треба вигукувати. Натовп підхопить - і спільне кричання згуртовує. А де банери, транспаранти, плакати? Надієтесь на самодіяльність мас? А ці бляклі, сімейно-трусового кольору прапори УНП, Свободи, "європейської партії". І яничарів, зрештою. Одно слово - фантазії і "креативу" - як у передньої половинки дощового черв'яка.
Висновок: на "партії" надії жодної. Проте - для початку якогось "двіжняка" потрібен перший крок людей на зарплаті. Якби найняті Жванією молодики не почали пневмомолотками забивати в хрещатицький асфальт дюбелі для централізовано завезених наметів - жовтогарячої "ліворуції" не було б. То вже на другий день до профядра приєдналося посполите рушення. А ядро спокійно розійшлося.
Або дуже ідейні потрібні...
Умарітєльни були янучари. Не надіймося, грошей їм, можливо, і не платять. У них вистачає біснуватих, які притягують до себе пасивне болото, котре так само можна притягти й під інші прапори. На жаль, з нашого боку біснуватих нема, а одна Фаріон не справляється.
Коли я забрів у ріденьку ниточку синіх, одна з них, з біснуватих, саме верзла у відеокамеру: "Ми за єдінство страни, за єдінство Запада і Вастока, ми за єдінство нашей украінской нациі. Хоть я ґаварю па-русскі, но я... А єдінство настанєт, каґда ми унічтожім єтіх ґалічан".
На "ґалічанах" у них конкретний пунктик, усі армугменти зводяться до "митья унітазаф натафскім ґаспадам". А я до них з усмішкою, зі щирим поглядом: "Дивіться, я до вас усміхаюся, говорю з вами приязно й привітно. Чого ж у вас такі скривлені ненавистю обличчя?" Бачили б ви реакцію - ці судомні спроби ввімкнути режим "чєлавєческає ліцо".
Підскочила якась юродива бабушка з дивними відмінками і загорлала: "Вот аб'єдінімса з Расієй, во заживьом!" - показує долонею на шиї, подоки буде "во". Кажу: "Бабушка, я вам готовий дати грошей, щоб ви особисто поїхали в росію і зажили "во". Бабушка мені: "А зачєм мнє? Я єврєй, я і в Ізраіль маґу уєхать". Принаймні щиро.
Тим часом інші тітки в синіх жилетах ПР мені шепочуть на вухо: "Мужчина, та не зв'язуйтеся з ними, ви шо, не бачите, які вони? Будьте розумніші". Послухався, відійшов.
Бачив у натовпі лірника Сашка, Цибулька, Едуарда Драча.
Сподобався виступ Тягнибока. І манера поведінки, коли він після виступу довго спілкувався з людьми просто в натовпі.
Друге враження: до біса донбосяцьких прапорів зліва. Прапори повтикані в огорожу. Синяків мало.
Третє враження: Багато людей прийшло потусуватися і що далі робити, не знають, а ніхто не каже.
Четверте враження: дежавю. Ті самі промовці, що 20 з гаком років тому. Павлички- Горині-Драчі...
П'яте враження: чого сюди приперлися всіляка мерзота типу Луценка, Катеринчука, Ляшка? Хоча - "єдність, єдність".
Якщо мене раптом читає хтось із партійних функціонерів, то я, хоч і ненавиджу ці слова, та все одно їх напишу: довбойоби і підораси. За 20 (двадцять!!!!) років не навчитися організовувати мітинги - це таки треба бути довбойобами й підорасами. Мітинг - це масовий захід, є ж якісь елементарні закони й правила їх проведення. Де музика? Невже треба багато розуму, щоб здогадатися - духовий оркестр піднімає настрій і бойовий дух, згуртовує, організовує, дає, врешті-решт, перепочити промовцям. Не підготовлено "кричалки". Невже важко навчити десять душ викрикувати хором "Якунович -зрадник", "Третій строк" чи що там треба вигукувати. Натовп підхопить - і спільне кричання згуртовує. А де банери, транспаранти, плакати? Надієтесь на самодіяльність мас? А ці бляклі, сімейно-трусового кольору прапори УНП, Свободи, "європейської партії". І яничарів, зрештою. Одно слово - фантазії і "креативу" - як у передньої половинки дощового черв'яка.
Висновок: на "партії" надії жодної. Проте - для початку якогось "двіжняка" потрібен перший крок людей на зарплаті. Якби найняті Жванією молодики не почали пневмомолотками забивати в хрещатицький асфальт дюбелі для централізовано завезених наметів - жовтогарячої "ліворуції" не було б. То вже на другий день до профядра приєдналося посполите рушення. А ядро спокійно розійшлося.
Або дуже ідейні потрібні...
Умарітєльни були янучари. Не надіймося, грошей їм, можливо, і не платять. У них вистачає біснуватих, які притягують до себе пасивне болото, котре так само можна притягти й під інші прапори. На жаль, з нашого боку біснуватих нема, а одна Фаріон не справляється.
Коли я забрів у ріденьку ниточку синіх, одна з них, з біснуватих, саме верзла у відеокамеру: "Ми за єдінство страни, за єдінство Запада і Вастока, ми за єдінство нашей украінской нациі. Хоть я ґаварю па-русскі, но я... А єдінство настанєт, каґда ми унічтожім єтіх ґалічан".
На "ґалічанах" у них конкретний пунктик, усі армугменти зводяться до "митья унітазаф натафскім ґаспадам". А я до них з усмішкою, зі щирим поглядом: "Дивіться, я до вас усміхаюся, говорю з вами приязно й привітно. Чого ж у вас такі скривлені ненавистю обличчя?" Бачили б ви реакцію - ці судомні спроби ввімкнути режим "чєлавєческає ліцо".
Підскочила якась юродива бабушка з дивними відмінками і загорлала: "Вот аб'єдінімса з Расієй, во заживьом!" - показує долонею на шиї, подоки буде "во". Кажу: "Бабушка, я вам готовий дати грошей, щоб ви особисто поїхали в росію і зажили "во". Бабушка мені: "А зачєм мнє? Я єврєй, я і в Ізраіль маґу уєхать". Принаймні щиро.
Тим часом інші тітки в синіх жилетах ПР мені шепочуть на вухо: "Мужчина, та не зв'язуйтеся з ними, ви шо, не бачите, які вони? Будьте розумніші". Послухався, відійшов.
Бачив у натовпі лірника Сашка, Цибулька, Едуарда Драча.
Сподобався виступ Тягнибока. І манера поведінки, коли він після виступу довго спілкувався з людьми просто в натовпі.
![[identity profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/openid.png){kind=small}
no subject
Date: 2010-04-24 10:56 pm (UTC)у 1991 році таким "простим рішенням" була Незалежність України. дарма причарувалися?
no subject
Date: 2010-04-25 04:27 am (UTC)Стосовно Вашого іншого коментаря: щоб когось звідкілясь відпустити, треба принаймні мати ключі від клітини. А ключі в того, хто при владі. А влада в кого? Отож...
no subject
Date: 2010-04-25 11:11 am (UTC)не зовсім. адже в такому разі йшлося про те, щоб повірити у можливість нормального життя в держутворенні, нормального життя в якому не було ніколи. навіть якщо під "нормальним життям" розуміти відсутність дефіциту при наявності грошей.
Незалежна Україна - значно простіший месидж. "Вся біда - у тому, що Москва нас визискує. Тільки звільнимось - одразу заживемо як люди". Чудово пам’ятаю ці аргументи, як виявилось - цілком безглузді.