![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
Не знаю, чи в Радянській Армії України майори мають таке ж значення, як мали в просто радянській. Майор – це була цілком особлива форма існування життя. Декотрі майори не затримувалися в цьому званні, вивчалисяся у Військовій Академії і ставали полковниками та генералами. Але більшість так майорами й лишалася і мріяли тільки про те, щоб на дембель потягти з армії КУНГ, або хоч належні за всі роки служби кальсони. Радянський майор – це той самий прапорщик, тільки погони інакші. Крім погонів, у майора, як ото в гетьмана булава, мала бути печатка, пластилін і шнурочки. На всі підлеглі йому двері майор набивав дві кришечки від ситра, зав’язував їх шнурочками, заліплював пластиліном, смачно харкав на печатку і ставив «оттіск». Майор – квінтесенція приказки «Как надєну партупєю, всьо тупею і тупею». Усі військові анекдоти – про майорів, не сумнівайтеся. У крайньому разі – про прапорщиків.
А я ще застав особливу породу майорів – учасників війни. Не називаю їх фронтовиками, бо навряд чи ці майори той фронт бачили. Вони мали освіту 5-6 класів і дуже нагадували персонажа, що його грав Папанов у фільмі «Бєрєґісь автамабіля». Багато їх по війні полишалося в Україні, де їм лаштували синекури – завгоспи, завкооперацією, заготскот тощо.
* * *
Змалку мені запам’ятався наш голова сільради на прізвище Фінаґєєв, щирий, найщиріший з можливих, кацап. До голови сільради він працював фінагентом і мене вражало: «Фінагент Фінаґєєв»… Фінна ґей фінн агентов.
* * *
Давним давно, люта зима, на сільській автобусній зупинці стоїть атставной майор – не Фінаґєєв, інший. У галіфе, у таких фетрових валянках, що їх у війну придумали німці, а по війні полюбили совіцькі начальники. Виставлене пузо, папановський вираз на червоно-синій мордяці.
Підходить до нього якась бабуся, його знайома. Зав’язує розмову:
– Здрастуйте, Василь Дормидонтович.
– Здраствуй, Адарка.
– Шо то у вас, Василь Дормидонтович, вид поганенький. Посиніли ви оно, мішки під очима…
Василь Дормидонтович гнівно креше очима й відрубує:
– Зато «стул» у мєня – АТМЄННИЙ!
( Read more... )
А я ще застав особливу породу майорів – учасників війни. Не називаю їх фронтовиками, бо навряд чи ці майори той фронт бачили. Вони мали освіту 5-6 класів і дуже нагадували персонажа, що його грав Папанов у фільмі «Бєрєґісь автамабіля». Багато їх по війні полишалося в Україні, де їм лаштували синекури – завгоспи, завкооперацією, заготскот тощо.
* * *
Змалку мені запам’ятався наш голова сільради на прізвище Фінаґєєв, щирий, найщиріший з можливих, кацап. До голови сільради він працював фінагентом і мене вражало: «Фінагент Фінаґєєв»… Фінна ґей фінн агентов.
* * *
Давним давно, люта зима, на сільській автобусній зупинці стоїть атставной майор – не Фінаґєєв, інший. У галіфе, у таких фетрових валянках, що їх у війну придумали німці, а по війні полюбили совіцькі начальники. Виставлене пузо, папановський вираз на червоно-синій мордяці.
Підходить до нього якась бабуся, його знайома. Зав’язує розмову:
– Здрастуйте, Василь Дормидонтович.
– Здраствуй, Адарка.
– Шо то у вас, Василь Дормидонтович, вид поганенький. Посиніли ви оно, мішки під очима…
Василь Дормидонтович гнівно креше очима й відрубує:
– Зато «стул» у мєня – АТМЄННИЙ!
( Read more... )
