КУСЕНЬ ЛОЛІТИ

Вранці я вийшов з "Притулку безсоння" годині о восьмій і якийсь час провів у Паркінґтоні. Мене переслідували видива невмілої страти. Думаючи, що патрони в автоматичному пістолеті за тиждень бездіяльності могли зіпсуватися, я їх повиймав і вставив нову обойму. Я так старанно змастив Кореша, що тепер не міг те мастило відтерти. Замотав його ганчіркою, наче покалічену кінцівку, а в іще одну ганчірку загорнув жменю запасних набоїв.

По дорозі до вулиці Ґріма мене супроводжувала гроза, та коли я під'їхав до маєтку, сонце з'явилося знову, червоне, мов матрос, а пташки верещали в промоклих паруючих деревах. Вигадливий і ветхий будинок стояв мов очманілий, відображаючи мій власний стан, бо коли ноги мої торкнулися пружної і хиткої землі, я зрозумів, що перестарався з алкогольною стимуляцією.

Стримана іронічна тиша відповіла на мій дзвінок. У гаражі, однак, стояла його машина, цього разу чорна відкрита. Я спробував постукати. Дубль-нікого. Роздратовано буркнувши, я штовхнув двері – і, як приємно, вони відчинилися, наче в середньовічній казці. Тихо зачинивши їх за собою, я пройшов через просторий і дуже потворний хол; зазирнув у суміжну вітальню; помітив гору немитих склянок і келихів, що височіла на килимі; вирішив, що хазяїн і досі спить у хазяйській спальні.

( Read more... )