ПО ПРИКОЛУ

[zieg]

Облаяв мене й мій блоґ один відвідувач - за надмір "безпідставної депресії". І пішов, грюкнувши дверима. Хоч я не бачив, коли він заходив. Але то таке. Головне - висновок: народ не любе депресії.  Особливо безпідставної. Народ любе, щоб було весело й "по приколу". Хто ж це був написав, хто? Жежера? Про те, що нинішня театральна публіка уникає серйозного, прагне тільки смішного і на виставах регоче в тих місцях, де колись глядач плакав. Таке саме спостерігаю і в кінотеатрах - глядачі готові сміятися з чого завгодно. З пальця - буквально. А серйозного не люблять. Фільм поганий, якщо в ньому  "улибнуло всєво два-трі мамєнта". Причому сприйняття гумору стало якесь стробоскопічне - "хаваються" тільки куці ґеґи, а не іронія, не вибудуваний у часі жарт. Кліпове сприйняття, сформоване телевізором. Чи, може, через загиджене довкілля в мозку інакше працюють синапси? Спайки в нейронах? Забились натрій-калієві помпи?
Геть депресію, геть думи сумні. Сміймось, бо ми того варті.
"Ото смішно було, як тато повісились - так ногами кумедно дриґали"...

Comments

перепрошую, що втручаюся, але

[trina-ka.livejournal.com]

у нас нещодавно про щось подібне йшлося - безпідставна депресія чи бенкет під час чуми. але думаю, тут ні те ні се. безпідставної депресії бояться, бо вона затягує і з неї виходити дуже складно, з часом усе складніше. але це не значить, що уникають серйозності. депресія не = серйозності. ну, принаймні мені так здається.