Автомобільний допис не любові

[zieg]

Я не люблю велосипедистів. Не всіх, бо й сам часом не проти осідлати двоколісного друга, а тільки отих натруджених сільських дядьків, що, нап'явши камуфляж і наклавши на багажник копицю трави для кролів, зливаються з кущами вздовж дороги, наче снайпер з однойменного кіна. Хоч би як помалу ти їхав, у дядька все одно більше шансів несподівано в'їхати тобі під колеса. До речі, городські велосипедисти! Ви думаєте, вас видно у ваших чорних та синіх костюмчиках? Де там! І бликалки ззаду - до заднього місця. Коли, боронь Боже, мені доведеться їхати на ровері ввечері, причеплю такого ліхтаря, щоб очі сліпило. О, іще - благаю, на світлофорі не намагайтеся проскакувати в щілини між машинами. Від цього ламаються дзеркала і лишаються подряпини на автах. Деякі водії цього не люблять.
Іще я не люблю сільських власників "жигулів". Ото був він комірником, чи бригадиром, висів на дошці пошани. Здав у кооперацію 12 тонн цукру, купив "жигулі". Беріг їх, мив, чистив, клапани перетирав, кільця розточував. 30 років, а машина й досі блищить. І їде він ото зі швидкістю 40 км/год рівно посередині дороги, як звик ще при колгоспі - щоб усі його бачили й заздрили. А за ним ззаду вишикувалася ціла автоколона, і всі матюкаються.
Та найдужче не люблю мотоциклістів. Ні, оті, що їздять, задерши руки, з такими шикарними шкіряними валізами по боках - ті класні. Не люблю я інших - скорчених над бензобаком максів б'яджі, що з ревом гарматного пострілу вириваються невідомо звідки й зникають невідомо де. А в половини водіїв ще довго калатає серце й трясуться руки. Смерть поміж ногами промчала за якихось двадцять см. Чув колись по радіо, як голова союзу, чи спілки, чи об'єднання байкерів Київщини бідкався, мовляв, їх у тому об'єднанні дві тисячі - і щороку відвозять на цвинтар душ п'ятнадцять. Коли воно ото з ревом пролітає, хочеться, щоб і шістнадцять. Тьху ти, гріх.

Comments

[r-i-zhaya.livejournal.com]

От я не автомобіліст, і не мотоцикліст. А велосипедист. І от наче свої думки читаю. Я на велосипед сідаю у яскравій формі зі світлоповертачами, і усім знайомим те саме раджу. А матерям отих «хрустиків» (як їх називають водії фур), що їдуть уночі, у чорному, без освітлення, без світлоповертачів, заздалегідь співчуваю... Мрію колись відкрити школу для діток, де їх можна буде навчати, як безпечно їздити вулицями на велосипеді, як не діяти на нерви при тому оточуючим... Та й взагалі... Скоро якраз Всеукраїнський велодень (28 травня — поцікавтеся заздалегідь маршрутом, аби не нервувати зайвий раз) і я от дивлюся на програму заходів у своєму місті: якісь змагання, шоу тріалістів, велокрос... Краще б пропагували безпеку руху...

[nehrebeckyj.livejournal.com]

Ви мудра велосипедистка. Я свого часу пів України об'їздив не велі - а тепер дзуськи! Тільки по ґрунтових.