Автомобільний допис не любові
May. 23rd, 2011 06:06 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
ziegЯ не люблю велосипедистів. Не всіх, бо й сам часом не проти осідлати двоколісного друга, а тільки отих натруджених сільських дядьків, що, нап'явши камуфляж і наклавши на багажник копицю трави для кролів, зливаються з кущами вздовж дороги, наче снайпер з однойменного кіна. Хоч би як помалу ти їхав, у дядька все одно більше шансів несподівано в'їхати тобі під колеса. До речі, городські велосипедисти! Ви думаєте, вас видно у ваших чорних та синіх костюмчиках? Де там! І бликалки ззаду - до заднього місця. Коли, боронь Боже, мені доведеться їхати на ровері ввечері, причеплю такого ліхтаря, щоб очі сліпило. О, іще - благаю, на світлофорі не намагайтеся проскакувати в щілини між машинами. Від цього ламаються дзеркала і лишаються подряпини на автах. Деякі водії цього не люблять.
Іще я не люблю сільських власників "жигулів". Ото був він комірником, чи бригадиром, висів на дошці пошани. Здав у кооперацію 12 тонн цукру, купив "жигулі". Беріг їх, мив, чистив, клапани перетирав, кільця розточував. 30 років, а машина й досі блищить. І їде він ото зі швидкістю 40 км/год рівно посередині дороги, як звик ще при колгоспі - щоб усі його бачили й заздрили. А за ним ззаду вишикувалася ціла автоколона, і всі матюкаються.
Та найдужче не люблю мотоциклістів. Ні, оті, що їздять, задерши руки, з такими шикарними шкіряними валізами по боках - ті класні. Не люблю я інших - скорчених над бензобаком максів б'яджі, що з ревом гарматного пострілу вириваються невідомо звідки й зникають невідомо де. А в половини водіїв ще довго калатає серце й трясуться руки. Смерть поміж ногами промчала за якихось двадцять см. Чув колись по радіо, як голова союзу, чи спілки, чи об'єднання байкерів Київщини бідкався, мовляв, їх у тому об'єднанні дві тисячі - і щороку відвозять на цвинтар душ п'ятнадцять. Коли воно ото з ревом пролітає, хочеться, щоб і шістнадцять. Тьху ти, гріх.
Іще я не люблю сільських власників "жигулів". Ото був він комірником, чи бригадиром, висів на дошці пошани. Здав у кооперацію 12 тонн цукру, купив "жигулі". Беріг їх, мив, чистив, клапани перетирав, кільця розточував. 30 років, а машина й досі блищить. І їде він ото зі швидкістю 40 км/год рівно посередині дороги, як звик ще при колгоспі - щоб усі його бачили й заздрили. А за ним ззаду вишикувалася ціла автоколона, і всі матюкаються.
Та найдужче не люблю мотоциклістів. Ні, оті, що їздять, задерши руки, з такими шикарними шкіряними валізами по боках - ті класні. Не люблю я інших - скорчених над бензобаком максів б'яджі, що з ревом гарматного пострілу вириваються невідомо звідки й зникають невідомо де. А в половини водіїв ще довго калатає серце й трясуться руки. Смерть поміж ногами промчала за якихось двадцять см. Чув колись по радіо, як голова союзу, чи спілки, чи об'єднання байкерів Київщини бідкався, мовляв, їх у тому об'єднанні дві тисячі - і щороку відвозять на цвинтар душ п'ятнадцять. Коли воно ото з ревом пролітає, хочеться, щоб і шістнадцять. Тьху ти, гріх.
![[identity profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/openid.png){kind=small}
no subject
Date: 2011-05-23 04:14 pm (UTC)