Люди-три.

[zieg]

Соціально-демографічна картина центрально-українського села така: пенсіонерки, яких по одній на день одвозять на цвинтар та жменька гірких п'яниць. П'яниці, вони ж алкоголіки, тяжко квасять щодня, бо роботи нема, а є сіра безнадія, котра призводить ліричного героя до запою. Втім, якби робота й була - на фіга вона їм? Якщо п'яницям треба копійку, то вони здають на брухт, де що вкрадуть металеве - батареї з порожніх хатів, необачно виставлені для просушки люминьові каструлі пенсіонерок, огорожки з цвинтаря, дзвін з церкви, бронзову зірку з пам'ятника.
Є кілька сімей не п'яниць, але вони теж у літах, з хазяйством-гусьми-свиньми-здачею-молока засралися і скоро перейдуть у категорію "по одній на день".
І на цьому тлі - єдиний чоловік, який не п'є, толковий, не дурний, машина з причепом, трактор з культиватором, дисками, сівалками, копалками. Науково закладений садок з пальметних яблунь, сортова картопля, сортова капуста, агротехніка, передовий досвід. На подвір'ї порядок, побілено, розставлено, підметено, завжди допоможе сусідам виорати, привезти, прикрутити. Якщо йому треба копійку, то він приймає брухт од алкашів - батареї з порожніх хатів, необачно виставлені для просушки люминьові каструлі пенсіонерок, огорожки з цвинтаря, дзвін з церкви, бронзову зірку з пам'ятника. "Мені ж якось жити треба", - каже.
Отаке.

Comments

[zvjazkovyj.livejournal.com]

Це капіталізмом не лікується.