КАНАДІЙСЬКИЙ ФАРМЕР
Sep. 17th, 2010 05:45 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
ziegПопередній мій пост-перепост про голодних тіток у Швеції нагадав сюжет, пов'язаний з моїм другом Сергієм - котрий сам (друг) вартий окремого роману.
У 90-х роках, не пам'ятаю точно, коли саме, але ще виходила газета "Нєзавісімость", мій друг Сергій став фермером. Залізним конем, засіємо, зоремо і т.д. Оскільки він на диво активний і рухливий, то трапилась йому програма для фермерів - навчання й підготовка в Канаді. Сергій і записався. Серед пропонованих напрямків обрав вивчення бухгалтерського обліку в с/г, первинний обробіток с/г продукції, сівозміни, ще щось. Програма була розрахована на півроку, а Сергій якось так заморочив програмістам голову, що записався тільки на два місяці. Пробув шість днів.
Каже - прилетів у якийсь там їхній Ванкувер чи як його. Там уже чекав фармер, до якого Сергія було прикріплено. Їхали ще понад сто кілометрів. Приїхали. Фармери - колишні українці, давно українську забули. А Сергій, між іншим, англійською - ні слова. Щойно приїхав, голова гуде, перед очима кола - хворобливий стан, що називається "джет лаґ". Приїхали, каже, то йому й обідати не дали - зразу вила в руки і в корівник. Хоч, між іншим, була неділя і взагалі - православна паска. Корівник був непростий. У них, канадійців, велику рогату худобу утримують просто неба - і дуже зверхньо сміялись вони, довідавшись, що в Україні корови живуть під дахом. Їхня споруда була призначена вийнятково для отелення. І скільки та споруда стояла, скільки корів у ній отелилось - ні разу там було не чищено! Отже, коров'яча плацента, кізяки - на все це накидали шар соломи/тирси, потім знову плацента й кізяки, потім труїли щурів, засипали їх, дохлих, соломою/тирсою, потім знов... Утворився шар завтовшки півтора метра. І Сергій усе те вичистив. Трохи не здох. А ранесенько його розбудили, вила в руки - і чистити курник, приблизно в такому ж стані. Потім дали триколісний тракторець з причепою і веліли визбирати на полі каміння, котре, обросле мохом, лежало там вічно. Потім ще, і ще, і ще. Роботу часом просто вигадували. Коли не могли вигадали - везли на сусідню фарму до брата. А годували... Вранці - сік і крекери. Обід - у такому ж дусі. Не дуже помахаєш вилами після такого. Ні, йому звісно, платили. На руки мало виходити сто доларів у місяць, бо вираховували 400 канадських доларів за харчування і 600 - за помешкання. А помешкувати його оселили в підвалі зі старими меблями. Як на наше вкраїнське село, то обстановка - ого! Та все одно підвал, малесеньке віконечко, вогкість. Кашель, соплі. А, із зарплати ще відвернули 20 доларів за два конверти, які він попросив купити, щоб одправити листи додому.
Якогось дня ішов дощ і Сергієві дали вихідний. Він переписав у блокнотик, яку роботу робив і скільки. Чистив, копав, тягав, перекидав, заносив, односив... Який там бухоблік, який там первинний обробіток, які сівозміни. Нема в них ніяких сівозмін, пшеницю по пшениці сіють, засипаючи гербіцидами та добривами. У наших колгоспах було набага-а-а-ато з цим краще й науковіше.
Одно слово, подумав Сергій, поміркував і вирішив, що тяжкою працею він і дома забезпечений вище голови. Узяв свою торбинку та й пішов од тих фармерів. Через кілька кілометрів пішої ходи вийшов на трасу. Проголосував, зупинив автівку. За кермом був якийсь норвежець. А Сергій знається на футболі і цілу дорогу називав норвежцеві (а, може, то був швед?) прізвища футболістів їхньої національної збірної, бо, нагадую, не знав же ні слова англійською, з фармерами спілкувався на миґах і рештками українських слів, що стриміли ще у фармерських головах.
У тому Ванкувері чи як його, куди Сергій врешті добрався, він знайшов тамтешніх українців і попросив допомоги. Йому зібрали грошей на квиток додому. А ще в нього сильно розболілися зуби і канадійські вкраїнці посприяли йому з лікарем. А за це дуже просили не розголошувати, яка насправді ота фармерська програма, бо це якимось боком зачіпало їхню репутацію. Сергієве мовчання було вигідне й тим персонажам, котрі тут, в Україні, на тій програмі добряче крисячили, забезпечуючи канадійців практично безплатною робочою силою.
Однак вони не стрималися самі й пишучи в"Нєзавісімості" про ту програму, зробили випад:"адін нєпарядачній чєлавєк с Чєркащіни", мовляв, не виправдав надій, утік.
Сергій їм пробачив.
У 90-х роках, не пам'ятаю точно, коли саме, але ще виходила газета "Нєзавісімость", мій друг Сергій став фермером. Залізним конем, засіємо, зоремо і т.д. Оскільки він на диво активний і рухливий, то трапилась йому програма для фермерів - навчання й підготовка в Канаді. Сергій і записався. Серед пропонованих напрямків обрав вивчення бухгалтерського обліку в с/г, первинний обробіток с/г продукції, сівозміни, ще щось. Програма була розрахована на півроку, а Сергій якось так заморочив програмістам голову, що записався тільки на два місяці. Пробув шість днів.
Каже - прилетів у якийсь там їхній Ванкувер чи як його. Там уже чекав фармер, до якого Сергія було прикріплено. Їхали ще понад сто кілометрів. Приїхали. Фармери - колишні українці, давно українську забули. А Сергій, між іншим, англійською - ні слова. Щойно приїхав, голова гуде, перед очима кола - хворобливий стан, що називається "джет лаґ". Приїхали, каже, то йому й обідати не дали - зразу вила в руки і в корівник. Хоч, між іншим, була неділя і взагалі - православна паска. Корівник був непростий. У них, канадійців, велику рогату худобу утримують просто неба - і дуже зверхньо сміялись вони, довідавшись, що в Україні корови живуть під дахом. Їхня споруда була призначена вийнятково для отелення. І скільки та споруда стояла, скільки корів у ній отелилось - ні разу там було не чищено! Отже, коров'яча плацента, кізяки - на все це накидали шар соломи/тирси, потім знову плацента й кізяки, потім труїли щурів, засипали їх, дохлих, соломою/тирсою, потім знов... Утворився шар завтовшки півтора метра. І Сергій усе те вичистив. Трохи не здох. А ранесенько його розбудили, вила в руки - і чистити курник, приблизно в такому ж стані. Потім дали триколісний тракторець з причепою і веліли визбирати на полі каміння, котре, обросле мохом, лежало там вічно. Потім ще, і ще, і ще. Роботу часом просто вигадували. Коли не могли вигадали - везли на сусідню фарму до брата. А годували... Вранці - сік і крекери. Обід - у такому ж дусі. Не дуже помахаєш вилами після такого. Ні, йому звісно, платили. На руки мало виходити сто доларів у місяць, бо вираховували 400 канадських доларів за харчування і 600 - за помешкання. А помешкувати його оселили в підвалі зі старими меблями. Як на наше вкраїнське село, то обстановка - ого! Та все одно підвал, малесеньке віконечко, вогкість. Кашель, соплі. А, із зарплати ще відвернули 20 доларів за два конверти, які він попросив купити, щоб одправити листи додому.
Якогось дня ішов дощ і Сергієві дали вихідний. Він переписав у блокнотик, яку роботу робив і скільки. Чистив, копав, тягав, перекидав, заносив, односив... Який там бухоблік, який там первинний обробіток, які сівозміни. Нема в них ніяких сівозмін, пшеницю по пшениці сіють, засипаючи гербіцидами та добривами. У наших колгоспах було набага-а-а-ато з цим краще й науковіше.
Одно слово, подумав Сергій, поміркував і вирішив, що тяжкою працею він і дома забезпечений вище голови. Узяв свою торбинку та й пішов од тих фармерів. Через кілька кілометрів пішої ходи вийшов на трасу. Проголосував, зупинив автівку. За кермом був якийсь норвежець. А Сергій знається на футболі і цілу дорогу називав норвежцеві (а, може, то був швед?) прізвища футболістів їхньої національної збірної, бо, нагадую, не знав же ні слова англійською, з фармерами спілкувався на миґах і рештками українських слів, що стриміли ще у фармерських головах.
У тому Ванкувері чи як його, куди Сергій врешті добрався, він знайшов тамтешніх українців і попросив допомоги. Йому зібрали грошей на квиток додому. А ще в нього сильно розболілися зуби і канадійські вкраїнці посприяли йому з лікарем. А за це дуже просили не розголошувати, яка насправді ота фармерська програма, бо це якимось боком зачіпало їхню репутацію. Сергієве мовчання було вигідне й тим персонажам, котрі тут, в Україні, на тій програмі добряче крисячили, забезпечуючи канадійців практично безплатною робочою силою.
Однак вони не стрималися самі й пишучи в"Нєзавісімості" про ту програму, зробили випад:"адін нєпарядачній чєлавєк с Чєркащіни", мовляв, не виправдав надій, утік.
Сергій їм пробачив.
![[identity profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/openid.png){kind=small}
no subject
Date: 2010-09-17 03:01 pm (UTC)дуже радий, що канадський "анабасіс" твого друга завершився порівняно вдало - я навіть скажу, він отримав справді безцінний життєвий досвід (пишу без смайлів)
зі мій кум тинявся-тинявся без роботи та перспектив тут, в Україні, потім поїхав на заробітки знаєш куди? до Африки, до С"єра-Лєоне
приїхав звідти по перше, з валізою грошей, по друге - неймовірним расистом, прям персонаж з розповідей про південь США ХІХ ст.; ця історія, думаю, теж заслуговує бути викладеною на папері в вигляді такого чималенького роману :)
no subject
Date: 2010-09-17 03:11 pm (UTC)no subject
Date: 2010-09-18 05:03 am (UTC)no subject
Date: 2010-09-18 12:58 pm (UTC)Перебіжуся по декотрих спірних пунктах. Наприйнято в цих країнах давати час на якусь розкачку - приїхав і зразу до роботи. Робота важка за визначеням за визначенням, і не важливо, чи то в Канаді, чи то в Україні. Паска не Паска, а корів треба годувати, я так думаю. Вартість ренту за підвальне приміщення приблизно так і коштує - 600-800 дол. Жити одному в такому приміщенні - дороге задоволення. Про харчування в тих країнах - зранку хлепнув чаю, на ланч перекусив бутербродиком, аж у вечері вже можна нормально найстися. І так харчуються всі. Тому що робочий день. Якби в Україні працювали так, як в Штатах чи Канаді, то ми би жили, можливо, краще американців. Саме звідти пішли підстаканники в автомобілях, ні, не по приколу, а для швиденького перекусу під час роботи. Саме звідти пішли різні Макдональдси, щоб можна було швиденько перекусити. Там інакший менталітет, де праця є єдиним способом повноцінно жити. Не вкрасти, не взяти на лапу, а саме працею заробити. Дивно чути, як в Україна барига каже, що він ЗАРОБИВ на якійсь афері. Або чути питання, скільки ти отримуєш зарплати. Зарплату не отримають, а заробляють. Того, хто отримує зарплату, можна сміло гнати в три шиї! Ну і так далі... Одним словом, щоб писати про Америку, Канаду і інші країни, треба там пожити хоч півроку, щоб відчути цю країну. А такі опуси може написати той, хто там був, але ще не висрав, пардон, домашні вареники.
До речі, про своє перебування в Штатах також збираюсь написати книжку, ілюстровану, бо маю величезну кількість фотографій. Але в основному про те, як виглядає Україна і українці здалеку, на фоні інших народів.
no subject
Date: 2010-09-18 03:14 pm (UTC)Одне діло, коли знаєш, що їдеш працювати - і друге, коли їдеш НАВЧАТИСЯ, а тебе ставлять коров'яче гімно викидати за сто доларів на місяць. Думаю, що найнятий працівник на такій фермі має одержувати за свою роботу трохи більше. Відчувати ні Канади, ні Америка я не збираюся, я ще України не відчув.
"Наприйнято в цих країнах давати час на якусь розкачку - приїхав і зразу до роботи"... Я більше бачив їхніх, які приїжджали сюди. Це правда, вони зразу кидалися до роботи. Але, по-перше, після перельоту були зелені, а по-друге, все ж таки не вилами махали, а язиком.
no subject
Date: 2010-09-18 09:07 pm (UTC)Поїхав хлопака на навчання, але явно через якусь київську фірму, яка фактично його оформила як сезонного працівника. Другий момент. Гнилість освіти, яку і я відчув на своїй шкірі. 10 років школи, 5 років інституту - а іноземної мови так і не знаємо. То що можна чекати від такого спеціаліста в професійному плані?
Тертій момент. Несамостійність. Якщо хтось чується сепцом в певній галузі, то він влаштовує свій від"їзд самостійно, а не через якісь "лєві" фірмочки. Тобто тому Вашому знайомому в сам раз гімна і відкидати було. Раз він не спрмігся десь поїхати в інше місце.На щастя, теперішні студенти, які потрапляють в Штати по студентських візах зовсім інакші! Мову знають практично відмінно. Не шугаються при виді митника і поліцейського. Коли їм не подобається робота забирають свої манатки і їдуть в пошуках кращої роботи. За одно оформляють усі папери для дальнішого легального перебування в країні. Дуже радий за них, це нове покоління, не совдепівське. До речі, процент неповернення не дуже і високий, дусь 25%. решта повертаються додому, щоб закінчити навчання, а вже потім при бажанні повертаються на довше. Ваш знайомий явно не з того тіста!
no subject
Date: 2010-09-18 09:19 pm (UTC)no subject
Date: 2010-09-19 02:23 am (UTC)Одночасно з цим, по мозку багатьох з тих про кого пишете Ви можна бити чим завгодно і все -- Божа роса. І що краще невідомо.
Я погоджуюсь, єдиний спосіб порозуміння дійсно в тому, щоби мати досвід різних країн. І це приводить мене до початку мого аргументу: наїздами і тирадами про "совковість" такий досвід наврядчи можна передати. Нахрап не сприймається.
no subject
Date: 2010-09-19 08:38 am (UTC)Іще не було теми - ні, не в мене, а взагалі, - щоб не виліз якийсь велемудрий українець з повчаннями, що все не так і взагалі навпаки.
no subject
Date: 2010-09-19 07:23 pm (UTC)no subject
Date: 2010-09-19 08:40 pm (UTC)