ЯК Я ТРОХИ НЕ СТАВ СОЦІОЛОГОМ
Apr. 14th, 2010 09:59 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
ziegВесна 1988 року насувалась невідворотно, мов перемога фінансового капіталізму. А разом з весною - експедиційна пора. "Експедиція" - це означало цілу весну з квітня, ціле літо й осінь аж до листопада сидіти на базі в Богуславі в синьому облізлому вагончику, їздити по чорнобильських полях у зоні й поза зоною, копати, сушити й перемелювати на м'ясорубці радіоактивну землю... Для начальника, який удома 25 років не розмовляв з жінкою, але не міг розвестися з партійних причин, така експедиція була в самий кайф - свіже повітря, здорове харчування, самогончик по суботах...
А для мене... Навколо вагончиків - сосновий ліс, зелений що взимку, що навесні, що в листопаді... Ні книжок, ні телевізора, ні людей. А в Києві - власна квартира з телефоном, косяки дівчат... Хоч вовком вий. Та і в самому гідромет НДІ щось назрівало - як доповіли інсайдери, начальниця першого відділу збирала на мене досьє: "Шото он всьо врємя на украінском гаваріт. Навєрно, націоналіст".
Одно слово, назрів пошук нової роботи. Спочатку спробував шукати в системі, в Гідрометі. Тільки щось знайду - начальник тихцем дзвонить туди й розповідає, який я поганий. Ну - щоб не лишитись без працівника. Тому я почав шукати поза системою. Один добрий знайомий і каже: дуже потрібен працівник в інституті соціології. Ти біолог, ти мужик, ти маєш прописку й квартиру - якраз те, що їм треба. Справу було фактично вирішено, завлабу я підходив безумовно, з руками й ногами. "Із завтрашнього дня будемо табелювати", - каже. Лишилась формальність - бесіда з начальницею чи то відділу чи сектора. Заходимо, говоримо. І чогось я не помічаю того ентузіазму, що в завлаба. І се, і те, і носом крутить. "Вот ви ґенєтік, а нам нужен фізіолоґ. Ви нам нє падходітє". Вийшли з облизнем. Завлаб здивований: "У нас на такі посади істориків беруть, а тут "генетик не фізіолог". Я ще раз з нею порозмовляю, - каже, - розпитаю, що їй не сподобалось". Через кілька днів передав через знайомого, що таки зайшов, спитав. А начальниця йому зі злістю: "Што ти мнє націоналіста прівьол!!"
Оце так я й не став соціологом. А міг би бути, як Гилько Кучерів. До речі, мій однокурсник.
А для мене... Навколо вагончиків - сосновий ліс, зелений що взимку, що навесні, що в листопаді... Ні книжок, ні телевізора, ні людей. А в Києві - власна квартира з телефоном, косяки дівчат... Хоч вовком вий. Та і в самому гідромет НДІ щось назрівало - як доповіли інсайдери, начальниця першого відділу збирала на мене досьє: "Шото он всьо врємя на украінском гаваріт. Навєрно, націоналіст".
Одно слово, назрів пошук нової роботи. Спочатку спробував шукати в системі, в Гідрометі. Тільки щось знайду - начальник тихцем дзвонить туди й розповідає, який я поганий. Ну - щоб не лишитись без працівника. Тому я почав шукати поза системою. Один добрий знайомий і каже: дуже потрібен працівник в інституті соціології. Ти біолог, ти мужик, ти маєш прописку й квартиру - якраз те, що їм треба. Справу було фактично вирішено, завлабу я підходив безумовно, з руками й ногами. "Із завтрашнього дня будемо табелювати", - каже. Лишилась формальність - бесіда з начальницею чи то відділу чи сектора. Заходимо, говоримо. І чогось я не помічаю того ентузіазму, що в завлаба. І се, і те, і носом крутить. "Вот ви ґенєтік, а нам нужен фізіолоґ. Ви нам нє падходітє". Вийшли з облизнем. Завлаб здивований: "У нас на такі посади істориків беруть, а тут "генетик не фізіолог". Я ще раз з нею порозмовляю, - каже, - розпитаю, що їй не сподобалось". Через кілька днів передав через знайомого, що таки зайшов, спитав. А начальниця йому зі злістю: "Што ти мнє націоналіста прівьол!!"
Оце так я й не став соціологом. А міг би бути, як Гилько Кучерів. До речі, мій однокурсник.
