Поховали одногрупницю

[zieg]

У Жені було страшенно відоме прізвище. У неї було найбільше підстав для мажорських понтів - утім, тоді ще не існувало слова "мажори". Хоч мажори були. А в Жені понтів не було. Їй за статусом належало навчатися в МГУ, однак вона навчалася в КДУ, бо відіслати її десь далеко батьки просто не ризикнули. Надто вона була непристосована до життя. Не особлива красуня, кілограмів 40 ваги... Вигляд мала кволої тепличної рослинки. І водночас - людини, що потрапила на іншу планету. Якось її відпустили у Вінницю на весілля дівчини з нашої групи. Женя, либонь, уперше в житті їхала в електричці - кілька годин з роззявленим ротом. Поряд сидів дядько, котрий спілкувався, мов герої Подерв'янського - фактично не вставляючи цензурних слів. Коли він вийшов покурити, Женя спитала: "На каком языке он разгаваривает?"
У 81-му мене заклюкала гарнізонна служба і я тихенько на три дні чкурнув у Київ. Зайшов до друзів у аспірантський гуртожиток на Ежена Потьє. Туди ж до подруги Лєни прийшла з чоловіком Олегом і Женя. Щось святкували. Женя казала: "Я никогда не танцевала с военным". Воєнний - то був я. І це я востаннє бачив Женю.
Через кілька років загадково помер її чоловік...
На 30-річчя випуску Жені не було.
А тепер узагалі нема.

http://www.ukrinform.ua/ukr/order/?id=859535

З класу живі ще всі.
А з курсу померло чимало.