zieg | Роксолана

Недавно розповів товариш. У студентські роки він не знав того, що тепер знає кожен школярик. Як звали любиму дружину Сулеймана І Пишного. А в них на курс старше навчалася така собі Настя Лісовська. Жодних асоціацій у товариша це ім'я-прізвище не викликало. На якомусь студентському застіллі в гуртожитку товариш, випивши, дуже забалакався і не помітив, що всі гості порозходилися парами хто куди. Лишилися в кімнаті тільки він і ця Настя. Висока мов заводський димар, з такою ж грацією, але зігнута. Чорні бабусині окуляри, зачіска, мов у Крупської... Питання тілесних розваг назріло, аж шкура болить, а інших кандидатур нема. "Гляну я на неї", - каже, - "страхіття! Наллю собі в полустаканчик самогону - а це чогось був головний напій свята замість традиційного "біоміцину" - вип'ю, гляну на неї - ні, не можу. Ще раз наллю, знов гляну - ні, нізащо". П'ять чи шість разів ото наливав - і все одно тезка Hürrem Sultan не стала красунею. Плюнув, каже, та й пішов шукати пригод по гуртожитку. І на сходах, о диво, зустрічає дівчину Аню, в яку був таємно закоханий та не насмілювався навіть заговорити. А тут, підбадьорений полустаканчиками, жваво почав з нею спілкуватися, та так, каже, дотепно, та так красномовно, аж сам собі сподобався! І Аня ніби не проти, підтримує розмову. А я, каже, соловейком, соловейком, тьох-тьох-тьох-а-я-я-ох-ох-ох... І раптом, каже, як ПЕРДНУ! На всі сходи. На весь гуртожиток. При дівчині, в яку таємно був... І як пердну! Аж упав.
Потім утік і більше ніколи вже з Анею і не заговорив.
А якби таке лихо було сталося в Топкапі, а замість Ані трапився який-небудь візир? Голову б одрубали.