ПОЗАФРАКЦІЙНЕ

ПОЛІТИКА - МИСТЕЦТВО МОЖЛИВОГО

Фаріонщики

Мій малий раптом захотів співати. Почав ходити у співочий гурток. Вони там готувались до якогось районного конкурсу, і кілька днів тому той конкурс відбувся - поряд з нашим домом, у Дитячому будинку творчості Дніпровського району. Ну і я, звісно, забіг. Наших дітей поставили виступати найпершими. Давай вони на сцені виспівувати веснянки, водити танок, читати віршики. І раптом посеред виступів тітка, яка досі ходила туди-сюди, давала ценньіє указанія і всяческі рукаваділа падчіньоннимі, схоплюється й починає репетувати. Діти (першокласники) остовпіли, батьки пороззявляли роти. "Хто це допустив! Що ви підготували! У нас вокальний конкурс, а ви що показуєте?!" Батьки їй давай неголосно говорити, що, мовляв, дочекайтесь закінчення виступу, навіщо ж так обламувати дітлахів, це непедагогічно. А тітка не вгамовується, верещить. Я не стримався, підійшов, прошу її не заважати дітям. Ні, не змовкає. Довелось відьмою назвати - і тільки після цього вдалося малим закінчити виступ.
Виявилось, що вона на бідну вчительку, яка на ентузіазмі, без оплати, веде співочий гурток, понаписувала кляуз - директорці школи, завучу, ще комусь. Доведеться завтра йти воювати.
Ну чому всяке гівно лізе ламати дітям психіку? Зі своїми експериментуй, не займай чужих.