ПРОБУВАВ ЧИТАТИ

Давненько не брався за "прочотні" книжки, особливо сучасних українських авторів. Вирішив надолужити, ознайомитись, що ж воно і як. Спершу взяв останню книжечку "патріарха". І в перших же рядках прочитав, що ледь чи не всю зиму автір провів у Берліні... Довго реготав, бо це мені нагадало пародію на пародію. Далі не читав. Потім узявся за автірку, яка описує світ од імені муЩини. Здолав півтори сторінки й покинув, бо муЩини такі не бувають - навіть педерасти. Та й пише автірка так, що... Краще б і далі працювала моделькою. Третій був модний харківський писун Ж. Його книжечку здолав усю. Враження - автір мимоволі пише добре, а тоді до нього доходить: "Ой, чого ж це я пишу добре?! Я що хіба, не гомофіл?" І починає писати "тексти". Потім лягає спати, а зранку, забувшись, знов пише добре, потім знов сахається й пише "тексти"... Очевидно, міг би й сюжет вибудовувати, й образи виводити, однак тяжко працює над собою, щоб виходили не романи, а саме "тексти". Дискурс такий постомодерний.
А потім розгорнув Винничука й прочитав із задоволенням. А назви не пам'ятаю. І про що - теж не згадаю.