НЕ ЦИТУЮЧИ ПОЗАЯКА

Вилетіли з Бурґаса, здійнялись у синє небо понад хмари. Стюардеса випхала возика з сухими бутербродами... і раптом друга їй махає - пхай його далі, геть з проходу. І заусміхались обидві так херово... Та, котра блондинка, оголошує, що, мовляв, у зону турбулентності входимо, пристібніть паски і в нужник не ходіть. Справді, турбулентність, туди-сюди, вгору-вниз - але що нам після з'їжджалок в аквапарку? Ніщо. Одначе білявка заусміхалася ще херовіше, та й каже: "Літак здійснює аварійну посадку в Одесі, роззуйте туфлі на каблуках, познімайте окуляри, сядьте отако, головою вниз, руками обхопіть голову" - і так далі. Літак напівпорожній, тому повної гами реакцій не бачив, та все ж... У задньому ряду дві тітки й дядько витягли куплену в дьюті-фрі літрову пляшку бухла й почали смоктати з горла, пригощаючи сусідів через прохід. Одна тітка при цьому швидко-швидко примовляла: "Ето нам за наші грєхі, ето всьо за наші грєхі", дядько витяг звідкись іконку і запевняв навколишніх, що іконка нас усіх урятує, мій малий наполегливо повторював: "Я голодний!", його ідею похряцати в критичній ситуації підхопило ще кілька дітей, сусіди через прохід вимагали в стюардеси виноградного соку запивати передсмертне бухло, тітка, котрій належало бухло, лаяла дядька, бо він, гад, "паслєднюю каплю висосал", стюардеси запевняли батьків, що давати дітям їсти - щонайменше нерозумно, потім приносили виноградний сік і тицяли на бігу коробочки з канапками, а я собі думав, у нападі зоряної хвороби, що не такий я великий перець, щоб через мене гробити дорогий "Боїнґ-737-400"...
А потім слово взяв командир корабля й сказав, що були неполадки паливної системи правого двигуна, але все само собою виправилось і ми летимо таки на Київ.
А в Баришполі уздовж посадкової смуги блимали пожежні машини і було багацько "швидких". Зате багаж нам видали через п'ять хвилин. Отаке.