ДЕПРЕСИВНЕ

Знов моя Батьківщина прокакала - цього разу 9.700 кв. км моря. Гавкалися з Румунією за 12 тис. кв. км. - і з них  9.700 кв. км Румунія забрала. Зате в нас є острів, а не скеля. Не збагну - чому, коли Я дуже хочу чогось досягти, то врешті-решт досягаю. А ціла країна, як сукупність сорока семи мільйонів Я, весь час тільки програє. Жодної перемоги, яка б підносила бойовий дух і зміцнювала морально-психологічний стан. Президент - мудак, прем'єрка - падлюка й ворог, політики - смердюче лайно й вороги. Што дєлать? Є вихід - заплющити очі й уявляти, що нічого поганого на світі і в Україні нема.
А тоді - буль! - і в катастрофічну безвість сторч головою.
А якщо отаке: щодня о 19:00 кожен з нас піднімає баньки до неба (втім, це не має значення, куди, бо Господь скрізь), і промовляє до Всезагальної Суті: "Всезагальна Суть! Зроби, щоб моя країна стала країною успішною, переможною, могутньою, шанованою! Щоб виздихали всі її вороги! Щоб усі українці стали розумні! Щоб між нами, українцями, було взаєморозуміння, дружба, ерґреґор і пісня, як колективна молитва".
Тю, дитинство якесь... Краще куплю дробовика. Й мачете.