ПО ПРИКОЛУ

Облаяв мене й мій блоґ один відвідувач - за надмір "безпідставної депресії". І пішов, грюкнувши дверима. Хоч я не бачив, коли він заходив. Але то таке. Головне - висновок: народ не любе депресії.  Особливо безпідставної. Народ любе, щоб було весело й "по приколу". Хто ж це був написав, хто? Жежера? Про те, що нинішня театральна публіка уникає серйозного, прагне тільки смішного і на виставах регоче в тих місцях, де колись глядач плакав. Таке саме спостерігаю і в кінотеатрах - глядачі готові сміятися з чого завгодно. З пальця - буквально. А серйозного не люблять. Фільм поганий, якщо в ньому  "улибнуло всєво два-трі мамєнта". Причому сприйняття гумору стало якесь стробоскопічне - "хаваються" тільки куці ґеґи, а не іронія, не вибудуваний у часі жарт. Кліпове сприйняття, сформоване телевізором. Чи, може, через загиджене довкілля в мозку інакше працюють синапси? Спайки в нейронах? Забились натрій-калієві помпи?
Геть депресію, геть думи сумні. Сміймось, бо ми того варті.
"Ото смішно було, як тато повісились - так ногами кумедно дриґали"...

НАШІ ПЕРЕМОГИ

У позаминулому пості я згадав наші, українців та України, поразки, яких було так багато. А чи були в нас славетні перемоги, з яких не вийшов би потім пшик? Може, хто підкаже?