Скарбниця прізвищ

[zieg]

У нашому класі був Сашко на прізвище Писько. Прізвище собі як прізвище, від слова "писати", ніхто на нього негативно не реагував, особливо беручи до уваги, що батько в хлопця був дуже шановна людина, хірург. Більшість з нас слабенько володіла російською і написати у творі "Маресьев выпал с летака" - це було запросто. Писько теж не дуже знався на транскрипції та відмінюванні українських прізвищ за правилами заліської граматики. І це давало підстави нашому воєнруку, старшому матросові запасу, котрий вважав, що на флоті "поднаторєл", над Письком глумитися: "Ось же підписано - Алєксандра Піська". Хоч сам міг сказати: "Допустим, вот идет он на светле"...
Старшому матросові був 21 рік, і їхні з Сашком стежки часом перетиналися коло хвірток одних і тих самих дівчат. І кажуть, що Писько матроса часом лупцював.
Недавно зустрів я того старшого матроса. Це йому років 60 - а ніколи не скажеш. Стрункий, підтягнутий, спортивний. Самогонка в поєднанні з волейболом чинить дива. Сашко ж, кажуть, умер. Бува й таке.
А його брат змінив у прізвищі букву і став послом в одному королівстві.