zieg: (Fantomas)
Це мені одному Волков схожий на Донія? Постарілого, звісно.

zieg: (Fantomas)
Це мені одному їхній Прохоров схожий на "нашого" Хорошковського? Ще один доказ, що для деяких сортів людей налагоджено серійне виробництво. Століттями.
Згаданий у заголовку мандрівник - Сталін.
Аріель Шарон - Фіма Звягільський.
Інші пари:







zieg: (rebra)
У плині дискусії про мову мені переконливо довели, що Шевченко - греко-католик, галичанин, писав коломийки.
Мабуть, справжнє прізвище його - Забзуляк чи Ципердович.
zieg: (rebra)
Я собі думав, що читацьку авдиторію ЖЖ найбільше цікавлять котики, їжа й секс. Як я люто помилявся. Судячи з допису про реабілітацію слів, який здобув рекордну для мене кількість коментарів - 162, аж я згубив кілька ниток дискусії - найбільше людей цікавить філологія. От.
zieg: (Fantomas)
Недавно вилазив зі свого "мірка" в народ. Їздив у електричці. Мабуть, підвищеного комфорту, бо у вагоні був провідник і квитки на нумеровані місця. Комфорт підвищено не занадто, та все ж приємніше, ніж у тиж електричках, що я пам'ятаю.
На що я звернув увагу - весь вагон, усі пасажири (інклюдін майселф) вдягнені в чорне. Жодної яскравої плями. Лиш подекуди - темно-темно-сіре та темно-темно-коричневе. І всі сидять з ґаджетами - читачками, плеєрами, смартфонами, дивляться кіна на лап-топах. Що значить це почорніння доїжджих дрібних адміністраторів та менеджерів по продажах? Новий дрес-код чи в Київській області ночами бродить маніяк?
zieg: (Misce)
Оце один довбень щось булькнув про відокремлення Галичини, і мені воно нагадало...

У нашому селі жив хлопець на прізвище Болдирєв. На відміну від гібридного довбня, цей був етнічний залісець - чогось їхню родину до нас занесло. Утім, залісців часто носить нечиста по світі. Був він на кілька років за мене молодший і я його, власне, не знав. Познайомився, аж коли він прийшов з армії. Виявилося, що в армії він писав вірші, навіть стройову пісню для полку зваяв - і тому почав спілкуватися з моїм другом, теж поетом, навіть членом Спілки письменників. І друг почав активно того хлопця навертати до буржуазно-націоналістичної ідеології. Мене це дивувало - все ж таки залісець. Це тепер я знаю, що з них виходять полум'яніші українські патріоти, ніж з багатьох чистокровних хахлів. А тоді ж були 70-і роки...

Одно слово, якось за розмовами про поезію перехилили ми добрячу порцію патріотичної бурячанки, і той Болдирєв розклеївся. Розколовся. Зізнався.

Виявляється, в армії він був стукачем - так його якось обкрутили, що відмовитися не зумів. Завдяки цьому на ДМБ пішов кандидатом у члени КПСС і думав, що попереду його чекає кар'єра, а про стукацтво забуто. Та де там. Не побув удома й кілька днів, як викликають його в райцентр, в районне КГБ - тоді їх щойно запровадили в районах, бо були тільки обласні. Усю його стукацьку справу переслали з Далекого Сходу, де він служив, сюди, а тут мали агента використовувати за призначенням.

Говорив з ним, каже, молодий хлопець, лейтенант. Розмова пройшла чудово, на високому ідейно-політичному рівні. Після розмови той лейтенант запросив нового агента в ресторан. І там бійці невидимого фронту добряче нажерлися. До того, що наш поет ходити не міг, не те що їхати в рідне село. Тож лейтенант запропонував йому переночувати в нього. Як зайшли, так і попадали на диван.

"А серед ночі, - розказує хлопець, - чуствую, як з мене стягують штани. Вобше. І труси тоже. І той літінант починає тицяти мені в сраку члєном. Я лежу, все понімаю, но такий п'янющий, шо не можу отодвинуцця. Моє спасєніє, що він тоже був п'янющий і в нього не стояв".

Воістину - "наша служба і опасна, і трудна..."

Над ранок трохи протверезівши, поет тихенько чкурнув з явочної квартири й першим автобусом приїхав додому. Як розвивалась його дальша кар'єра, не знаю. Чи вважалося, що він повноправний сексот, якщо не пройшов ініціації? Хтозна.

А от оцей нинішній Болдирєв, видно з усього, був завербований по-справжньому.
zieg: (Default)
е

Також не можна довіряти людям без мочки вуха.
zieg: (Bufo_viridis)
Колись їхали з жінкою на таксі. Говорили про щось своє. Водій довго мовчав, а потім усе таки вилив на нас своє обурення життям: "Вот ви жівьотє в свайом міркє, гаварітє там на украінском, і знать нє желаєтє, што здєсь тваріцца". Либонь, я справді жив у свайом міркє, бо ні разу не чув прізвища Слюсарчук. Аж тепер зацікавився. Прочитав дві-три статті, переглянув видиво на Ю-тубі... Ну що я можу сказать... Це ж треба аж так не знатися на людях, щоб не второпати з першої секунди. Я теж не великий знавець соціальних типажів, але в давнину запросто визначав переодягнених чи відставних військовиків - теперішніх не визначу, бо вони всі на бабів схожі. Легко вирізняв тодішніх міліціонерів - вони мали специфічний дерев'яний вираз обличчя. Про обличчя теперішніх мєнтів промовчу. На вулиці Ломоносова силует іноземного студента був геть не такий, як силует радянця - за ходою, за поставою. Навіть мовчазного українця міг одрізнити від мовчазного чухономовного - мімічні м'язи теж беруть участь у мовленні й створюють певну маску. Тепер звісно, навички частково втрачені, бо живу в свайом міркє, а у зовнішньому світі все так перемішалось... Одначе "нейрохірурга" розкусив би з першого погляду. Ну морда ж генетичного виродженця, міміка дегенерата, очиці дауна, манери птушника.
А ще мені б допомогли чіткі правила:
1. Ніколи, нізащо, ні за яких обставин не довіряти особам, що не вимовляють "Р";
2. Ніколи, нізащо, ні за яких обставин не довіряти особам з неформатним носом.

P.S. Він, часом, Ляшкові не брат?
zieg: (Misce)
юридичного змісту. Ось на чоловіка напали невідомі, тягнуть його в якийсь невідомий автомобіль, щоб кудись везти. А що, як він вийме ножа і їх поріже? Це ж буде необхідна оборона? І, може, це їх нарешті відучить таке робити?


zieg: (sniper)


Звісно, то була не революція. Дехто каже - дискотека. А я хочу думати, що маневри. Польові навчання.
zieg: (Bufo_viridis)
На початку 90-х були в мене дві знайомі, дві нерозлучні подруги. Скрізь разом, скрізь парою, навіть у туалет втискалися удвох. Та все ж бувало, що одна десь відлучиться. І тоді та, що лишалася, починала свою відсутню подругу хвалити: "Она такая маладчіна. Сєбя нє жалєєт, лішь би капєєчку в дом прінєсті. Дайот, бєднєнькая, в пад'єздє вадітєлям 46-го за сто тисяч - чтоби рєбьонку канфєтку купіть"... А коли ця йшла, та, друга, в боргу не лишалася, теж казала про подругу добре слово: "Она такая бєднєнькая! Шєснадцать абортов сдєлала, трі раза тріпєром балєла - аткуда ж то здаровьє будєт? Так єйо жалко"...
Учора випадково їх зустрів - ідуть, так само незаміжні, ледь чи не за ручку держаться, щебечуть. Стосунки, перевірені часом. Постояв з ними, побазікав. Жаль, що не з кожною окремо. Багато б чого доброго дізнався...
zieg: (arbeit)
Наприкінці 70-х, на початку 80-х була така модна наукова фішка - ізольовані протопласти. Це коли з клітини обдирали оболонку й лишали її з усіма клітинними кишками назовні, без "шкіри". І примушували так жити, а потім нарощувати нову "шкіру". І, буцімто, певними маніпуляціями з такого ізольованого протопласта можна було виростити цілий організм. Ви собі уявляєте? Овечка Доллі, одно слово. Але в нашому випадку мали вирощувати виноград. Красиве і корисне, троянди й виноград. Ого-го які перспективи. Філоксера, інші хвороби - все буде нестрашно, якщо вдасться розмножувати джерело іскристої радості з однієї обдертої клітинки. І займався цим молодий аспірант П., комсорг Інституту ботаніки. Оскільки він більше віддавався не науковій, а комсомольській роботі (що в ті совіцькі часи було цілком правильно), то ізольовані протопласти трохи занехаяв. А тут підоспів час звітувати саме за наукову діяльність, а не за проведені атестації та зібрані членські внески. І – уявляєте? – виявилося, що в нього все гаразд. Заходить комісія на чолі з директором Інституту, академіком Ситником в оранжерею, дивиться – якими гарненькими рівненькими рядочками зеленіють, тягнуться до сонечка сформованими листочками рослинки, вирощені з товчених, обпатраних, облущених, обварених, кислотами та препарувальними голками мучених клітинок! Ну все, кандидатську, вважай, захищено, лишилися формальності. Але... Ви думаєте, комусь у відділі потрібен молодий, партійний кандидат наук? Та ще й чоловік. Ха! Конкурент за посади та привілеї. І що робить одна вчена дама? На очах у директора, ретельно розрахувавши траєкторії поглядів, бере й ефектно висмикує виноградну Доллі з ґрунту. І... І виявляється, що рослинка росте з якоїсь палички... У виноградарстві ця паличка називається чубук. І саме ними, живцями-чубуками споконвіку розмножують виноград. Тобто комсомольський секретар і перспективний аспірант замість морочитися з клітинами-препаратами-мікроскопами, взяв і натицяв у землю чубуків... Ну, був шкандаль, П. втік на лікарняний, з аспірантури його здається, вигнали... А міг би дорости до член-кора.
zieg: (watch)
Оце розбанив журнал "Країна", зробив "контрольну закупку". Що про нього думаю, напишу згодом. Бо я зараз не про те. У журналі цьому - інтерв'ю з літературознавцем Тетяною Гундоровою. Цікаве інтерв'ю, але я теж не про те. А от про що: у назві її докторської дисертації - аж двоє моїх улюблених слів. "Дискурсія українського модерну. Постмодерна інтерпретація". Якби було: "Дискурси українського постмодерну", - було б ще краще.
Головне в будь-якій творчості - вміння давати її продуктам дзвінкі назви. Науки це стосується насамперед.
Read more... )
zieg: (czmo)
Соціально-демографічна картина центрально-українського села така: пенсіонерки, яких по одній на день одвозять на цвинтар та жменька гірких п'яниць. П'яниці, вони ж алкоголіки, тяжко квасять щодня, бо роботи нема, а є сіра безнадія, котра призводить ліричного героя до запою. Втім, якби робота й була - на фіга вона їм? Якщо п'яницям треба копійку, то вони здають на брухт, де що вкрадуть металеве - батареї з порожніх хатів, необачно виставлені для просушки люминьові каструлі пенсіонерок, огорожки з цвинтаря, дзвін з церкви, бронзову зірку з пам'ятника.
Є кілька сімей не п'яниць, але вони теж у літах, з хазяйством-гусьми-свиньми-здачею-молока засралися і скоро перейдуть у категорію "по одній на день".
І на цьому тлі - єдиний чоловік, який не п'є, толковий, не дурний, машина з причепом, трактор з культиватором, дисками, сівалками, копалками. Науково закладений садок з пальметних яблунь, сортова картопля, сортова капуста, агротехніка, передовий досвід. На подвір'ї порядок, побілено, розставлено, підметено, завжди допоможе сусідам виорати, привезти, прикрутити. Якщо йому треба копійку, то він приймає брухт од алкашів - батареї з порожніх хатів, необачно виставлені для просушки люминьові каструлі пенсіонерок, огорожки з цвинтаря, дзвін з церкви, бронзову зірку з пам'ятника. "Мені ж якось жити треба", - каже.
Отаке.

March 2012

S M T W T F S
     1 2 3
4 5 6 7 8 910
11121314151617
18192021222324
25262728293031

Style Credit

Syndicate

RSS Atom
Page generated Sep. 24th, 2017 03:32 pm
Powered by Dreamwidth Studios

Expand Cut Tags

No cut tags

Most Popular Tags